Вітаю, любі читачі і читачки!

Рада вам повідомити, що залишилися останні глави роману “Красень і чудова дівчина”, в понеділок, 10.06., нас чекає фінальний уривок, а у вівторок, 11.06, — епілог!

Якщо ви ще не придбали книгу, але плануєте, зараз — найкращий час це зробити з кількох причин:

❤️ Вже майже вся книга викладена, тож якщо любите читати залпом все й одразу, можна починати!

❤️ Коли ж любите читати у процесі, ви ще можете “фінішувати зі всіма”, якщо купите зараз і наздоженете читання за кілька днів, що залишились.

❤️ Зараз дешевше! Після завершення книги її ціна зросте приблизно на 40%. Ймовірно, що навіть зі знижкою книга вже не коштуватиме стільки, скільки зараз.

Уривок з книги:

— Хіба ти не хотіла, щоб я тебе вразив?

— Ти вразив вже тим, що обрав мене, — прошепотіла, не відхиляючись від його плеча.

Тадей завмер, важко ковтнув і прислухався. Чомусь саме від цих її слів серце затанцювало у грудях, наче п’яне — штурхаючись у всі боки.

— По-іншому не могло бути. Але обираймо вже морозиво, бо пані продавчиня подумає, що ми тут не купувати прийшли, а якусь виставу показуємо.

Жінка за холодильником розсміялась.

— Ні-ні, на закоханих приємно дивитися. То що будете?

Від стенду вони пішли з шістьма кульками морозива різних смаків — по три у кожному ріжку. І все для Гаїни. Тадей лише дивився, як вона почергово пробує то одне, то інше й мружиться від задоволення. Йому морозива не хотілося, але ще й як сподобалося цілувати її прохолодні солодкі губи щоразу, коли вона скуштувала новий вид.

— Мм, це полуничне дуже смачне… — приговорював. — А шоколадне ще краще.

— Може, ти скуштуєш з ріжка?

— З твоїх губ смачніше.

Вони гуляли центральними вулицями аж доки геть не стемніло. Ввімкнулися ліхтарі, і місто, дражнячи романтикою вогнів, раптом стало не чужим і незнайомим, а саме тим, що треба в цю мить, — своїм, близьким, теплим. Таке воно підштовхувало до відвертості, й Тадей не втримався:

— Як чудово, що зараз поруч ти. Не уявляю, щоб я робив, якби мусив на твоєму місці терпіти іншу.

Іншу. Діану.

— Тоді це не було б моїм місцем, це було б її місцем… Хоча воно ж досі її.

— Ні. Воно лише твоє. Є і буде завжди.   

— Ти віриш у долю? — Гаїна замислилась, на хвилю забувши про морозиво.

— Вірю, але не вважаю її всесильною.

— Якщо подумати, все мало бути не так, планувалося не так. Може, нас вона звела?.. Іноді люди роблять помилки, але доля здатна їх виправити.

— Я гадаю, все навпаки. Все в наших руках. Те, що ми зараз разом, — це наш вибір. Іноді помиляється доля, а люди все виправляють.

— Самовпевнено, — вона ніжно всміхнулась.

— Ти ж сама прочитала по моїх родимках, що я самовпевнений.

Запрошую прочитати цю історію тут!

********

Більше новин і спілкування зі мною у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці