Захар після повернення:

...– До речі, я поцікавився братом. Доволі темна конячка, якщо цікаво.

– Насправді не дуже, – роблю відсторонений вигляд. Очима хаотично блукаю периметром коридору, мимохідь кидаючи погляд на персонал, що проходить мимо, чемно вітаючись. Відповідаю, привітно всміхаючись. Відчуваю всередині незрозумілий, трепетний відгомін на слова мого адвоката. Усвідомлюю чітко, що хочу, дуже хочу дізнатися чим ВІН жив всі ці роки, брат того засранця, що сьогоднішнього ранку так нахабно й так несподівано увірвався в моє, вже розмірене, спокійне життя. Як і його брат п'ять років тому руйнівним ураганом влетів в мій дівочий романтичний світ дахозносним принцом на білому коні. Розділив  моє життя на до і після, перекроївши всі мої плани так, як хотів просто за примхою. А я так необачно попалася. Недбало кидаю: – Хоча, якщо коротко… Хто він? 

– Якщо коротко, – Олег задумливо поправляє лацкан свого піджака. – А там по-іншому поки не вийде.  Нічого особливого я поки що не дізнався. Але й не копав. З того, що на поверхні – він свого часу закінчив наш медичний університет на кілька років раніше від тебе, Катерино Вадимівно. В студентські роки зажив слави неабиякого ловеласа та звабника. Кажуть, дівчата по ньому сохли. Подавав серйозні надії в професії. Але після  інтернатури в один момент все покинув і поїхав за кордон. Несподівано. Швидко. Надовго. А тепер ось – повертається. Проблеми в сім'ї. В жодних публічних скандалах не засвітився. Це все. Якщо треба, можу дізнатися більше.

– Та ні! Навіщо? – зводжу брови в дуги у здивуванні. Не хочу, щоб мій особистий тригер повернувся в моє життя. Не допущу. Ніколи більше! Нізащо!