Остання доба Кроків

І знову привіт!))

Попри те, що в мене сьогодні дивний день, але в який я однаково втомилась, але не спинилась, згадала, що завтра буде опубліковано останній розділ "За два кроки до тебе". А отже, передплата завершиться, після чого ціна на книгу зросте. Тому встигніть придбати книгу по низькій ціні.

А поки що декілька слів про історію Кроків і як зародилася ця ідея)

Почну з початку, з інстаграму(як би дивно то не звучало))) Гадаю, для вас вже не новина, що мене постійно накриває ідеями, а іноді несподівано навіть для мене))) Власне, так сталося, коли в інстаграмі один челік дуже "натхненно" мені писав поради, як автора тощо, що міг би допомогти мені з картинками(тоді як я сама з цим непогано справлялася або ж син). Але той індивід трохи не розрахував, з ким спілкувався, але то таке) Завершилося те спілкування тим, що він спершу грозився присвятити до мого дня народження книгу(хоча мені то геть не потрібно було). Та ця "добра душа" виявилася досить вразливою і чомусь образився на мене)) Але на цьому історія не скінчилася)) Бо вже з нового акаунта цей екземпляр знову написав мені(гадаючи, що я не в курсі, хто він). В ту мить згадала фільм "Останній москаль", де про москалика сказали, що він без інстинктів самозбереження втрапив не туди)) Але не про це) Власно почалося аналогічне знайомство, а я ж занадто хочу вірити в те, що люди змінюються і важко не допомогти людині, навіть якщо моя інтуїція каже: "забий, забудь і займайся своїми справами". Так, іноді варто прислухатися) Словом, ця особа хотіла, щоб я глянула його текст... Глянула. Написала йому про купу помилок та русизми, яких краще не вживати в книгах. Почав доводити, що то суржик бла-бла і понеслося, типу я зневажаю тих, хто розмовляє суржиком. Хоча я сказала, що текст засмічений зайвими словами. Чел сприйняв ситуацію саме таким чином, що з нічого він, як істинна істеричка, розкрутив цілу епопею. У відповідь на що я кажу, що сама розмовляю суржиком тому, що я люблю його. Люблю нашу вінницьку вимову тощо, але для книг я писатиму виключно українською. Словом, челік аж зробив пост-крик-душі, як утискають суржик, називаючи його сміттям, і це при тому, що усі мої уточнення він навіть не прочитав, бо вочевидь заблокував мене))) Але то пів біди, мені не важко було заблокувати подібного неадеквата)) Та річ у тім, що написав він мені зі ще одного акаунта, типу своєї сестри, тільки от там вже було купа нецензурного тексту, який читати було просто огидно. Звісно, також пішов у блок))

От і після цього в мене виникла ідея про письменницю, яку також переслідуватиме подібний неадекват, і завдяки чому вони зустрінуться з Гг)) Ну і звісно ж, запропонувала цю ідею Софії, бо з нею писати досить прикольно)) Навіть буквально)) Я занадто логічна і часом "кумарна" в плані деталей, але саме вона навчила мене іноді бути простішою)) Власне я відхилилась)) Так в нас виник кістяк Кроків, над назвою яких ми довго думали. Ну а потім підходив день закоханих ну і далі ви в курсі, бо я писала про це раніше))) Ось така от справжня передісторія Кроків та Оман)))

Ну і що я можу сказати про цю книгу?))) Вчора, коли я дописала останній розділ... Я буквально пішла на розрив... Я не вмію відпускати своїх героїв, бо для мене вони не конвеєр, який мав би принести мені купу грошей чи читачів тощо. Звісно, дуже сумно, що читачі не оцінили ні зусиль, ні витраченого часу на всю пророблену роботу, але я від того не опустила рук. Бо історія Івара та Лорейн це щось особливе з-поміж усіх моїх книг. І це при тому, що я неабияк люблю Алекса та Грега, Марка, Владусика, Річарда, Дем'янчика... Але Івар виніс мене на якийсь новий рівень, який я не можу вам пояснити, бо це треба лише відчути. Кожну свою книгу я будую так, що вона мусить викликати саме емоції. Не штучні, не миттєві, а такі, що я ще потім відходжу від них і ще більше розчулююсь, бо не знаю, як тепер я буду без них... Чесно, як от тепер, сиджу, пишу і реву... Божевільна, скажете ви, але нехай, задля такого я готова бути такою))) Бо саме це робить мене кращою. Дехто скаже: мені й в житті вистачає сліз, емоцій тощо... Але знаєте що? Мені теж, але я волію виплакатися від радості, переживання, смутку з героями, аніж плакати від клятої реальності, яка забирає життя...

Фуф... Так, словом, дякую від свого імені та від імені Софійки за те, що ви були з нами до кінця. Ми старалися зробити цю книгу не менш цікавою та чуттєвою. Так, для багатьох, щоб її прочитати потрібно бути в топі чи у всіх на вустах, але... Вони не знають, що втратили)))

Люблю вас! Бережіть себе і тих, кого ви любите, і хто любить вас. Щоб не трапилося, будьте завжди за два кроки до тих, кому ви потрібні. І не забувайте озиратись, бо і вони можуть бути поруч.

А поки чекаєте завершення, то запрошую і до новинки: Сонце Океану.