Щоденник автора | 3000 переглядів! Цьом ♥♥♥

Щоденник автора ― рубрика,

в якій я хочу ділитися

 цікавими чи не дуже митями з процесу письма.

Так би мовити, на пам'ять нащадкам.

Сьогодні заходжу й несподівано бачу красиву цифру під "Порами року. Зникнення Зими" 

3000 переглядів!  

♥♥♥ 

Можливо, для когось ця цифра, мов крапля в морі. Але для мене вона означає багато: книга комусь-то цікава, моя творчість не проходить мимо. Хоча я пишу в першу чергу для себе, бо горю цією історією, і якщо її не допишу ― збожеволію (письменництво ― це навсправжки хвороба), однак прояви активності під книгою тільки спонукають писати далі й далі. Дякую вам, любі ♥♥♥ 

Доб'ємо до 5000? =)))

А до фіналу залишилося приблизно три розділи та Епілог. Ще трішки ― і кінець. Аж самій не віриться! Із серпня 2023 року прописано вже 17 а.л., 684 369 символів, 111 688 слів. 

Звучить страшно, а на практиці проковтується читачами за декілька вечорів...))) 

♥♥♥ 

Спойлерний фрагмент з 17 розділу "Нічний жор"

Діана завмерла, повністю переставши дихати й перетворившись на розжарену свічку. І сама зосередилася на його вустах. Попри пережитий сон їй безумно хотілося відчути їх на своїх. І якщо зараз же цього не станеться, вона достоту загине в пекельному вогні, перетворившись на попіл.

 

Відстань між ними скоротилася до мінімуму ― так, що Діана відчувала його гаряче й збите дихання на своїх щоках. Неквапом, немовби дражнячи, Майк, заледве торкаючись, провів носом по її носі. Мимоволі вона заплющилася й піддалася ближче, мов метелик до вогню, злегка відкривши вуста. Поривчасто, із гарячковістю, Майк запустив праву долоню в Діанине волосся на потилиці, притягуючи до себе ще ближче.

 

Повністю втративши здатність тверезо мислити, Діана встромилася нігтями в Майкову спину. Крізь тонку нічну сорочку вона відчувала його тверде, жилаве тіло ― і від цього її роз’ятрений жагою мозок п’янів ще дужче, посилюючи й так до нестями шалено-кипуче вирування крові у венах.

 

― Ти дійсно цього хочеш?.. ― хрипло видихнув Майк прямо в її губи, поволі скорочуючи відстань.

 

Вуста біля вуст…

Одне вогнисте дихання на двох…

Ще якась жалюгідна дещиця міліметру й…

 

Майк видав дивний гортанний звук та мерщій відсахнувся, сховавши руки за спиною. Його очі збуджено блищали, немовби він перебував на межі реальності та сну.

 

― Вибач… Я не можу, ― розітнув стуманілу, шоковану та вкрай засоромлену тишу він і стрілою розвернувся до океану, міцно стиснувши поручні.

✨️✨️✨️

✨️✨️✨️

✨️✨️✨️

✨️✨️✨️

Я не вмію писати щасливі фінали,

але цих булочок я занадто сильно люблю,

щоб мучити їх вічність

♥♥♥