Всім хай, сьогодні я хочу поговорити з вами, як на мене, на досить важлуву тему, загалом для письменників. Як ви прийшли до того, що почали писати книги? У мене загалом це з дитинства, ще навчаючись в школі в зоштах я писала різні історії, знайшовши один з цих зоштів вдома у батьків, я була приємно здивована, тоді я до речі також намагалася писати українською, не дивлячись на те, що все моє оточення не розмовляло цією мовою, як вдома та і в школі, так це були трохи безглузді історія, з великою кількістю помилок, хоча я навідь зараз їх роблю)
Тож, як ви прийшли до написання книжок? Яка була ваша перша іторія, та, що вас надехнуло на її написання?
Залюбки почитаю ваші коментарі)
13 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВ дитистві я дуже любила писати маленькі оповідання, типу казочки, зараз я вже не пишу, навно не вистачає тієї дитячої уяви
Вероника Атаманенко, Дякую за ваш відгук
У мене в голові виникла ідея, а далі рукт самі пишуть. Так же і з віршами. Я дуже люблю творчість і поезію та абсолютно все, що пов‘язане з мистецтвом. Гуманітарій я конкретний
Святослав Костик, Дякую за ваш відгук
З моєї точки зору досить цікаво почитати що надихає людей творити, бажаю всім надхнення
Маринка Алісова, Дякую
Люблю вашу творчість
Андрій Павлов, Дякую
Вигадую історії з дитинства. Ще й брехала друзям, мовляв, у мене вдома є книжка, яку забороняють виносити надвір. У школі теж писала оповідання. Знайшла у батьків старий зошит, реготала так, що стіни тряслися – стільки там "трагізму". А весь клас чи не щодня чекав спочатку на нове оповідання, а потім на продовження повісті. Якщо б всього цього не було б, то ніколи б у житті не написала б жодного роману.
Ляна Аракелян, Дякую за ваш відгук
Колись ще у підлітковому віці я писав вірші, звісно це не було чимость геніальним, там не було рими, але ці вірші допомогали мені почуватися краще, зараз я вже не пишу, але колись хотів би до цього повернутися
Денис Ткаченко, Сподіваюся побачити ваші вірші
Зазвичай, надихає власний світ та чийсь ентузіазм. Я з дитинства вигадувала всілякі пригоди та казки. А в школі писала цікаві твори на вільні теми. У старших класах вчителька літератури дуже захоплювалась своїм предметом і створила гурток для тих, хто бажав писати. У нас весь клас пішов до неї і пару разів на тиждень всі по черзі читали свою творчість. Критика була дуже чемною та конструктивною. То ж з того часу й писала детективи та фантастику все життя. Але час для публікацій з'явився лише вісім років тому. Гадаю, справжній письменник - той, хто не може не писати.
Катя Андреева, Так, я дуже вдячна їй за це, враховуючи, що це було ще за часів Радянського Союзу!
Спочатку все почалось зі шкільних історій. Нам одного разу задали додомцю написати казку, тож я уявила себе маленькою авторкою та почала щось вигадувати. Навіть мама здивовано запитала:"Це ти сама написала?". От це відчуття мені захотілось знов відчути, а тому в своїй уяві(не на папері) я почала вигадувати шматочки якихось історій. А далі спробувала писати... Чесно кажучи, вийшло кепсько, тож блокнотик полетів на стару поличку, і я перестала писати(‘◉⌓◉’). Через деякий час знов почала складати історії, малюючи з них міні-комікси. Це були мальописи з не дуже гарним стилем, не промальованим фоном та й взагалі видавався дитячим та недопрацьованим(. ❛ ᴗ ❛.). Але я не здалася! Сказала собі:"Підняла свої руці та пішла прямісінько за олівцем!". І малювала далі. А потім випадково знайшла Букнет( чи він мене ಡ ͜ ʖ ಡ), і з'явилася моя перша книжуся"Уляна Коваленко". Неідеальна, але усе одно досі в моєму серденьці.♥️Тож якось так;)
Віка Лукашук, Дякую)
У кожного свій шлях. В школі відзначали день космонавтики і я приурочила вірш - просто прийшла додому і написала. Шкільні роки були насиченими яскравими подіями, що допомогло розвинути творчі здібності. Надалі доросле життя засунуло до шухлядки яскраві мрії. Пройшло багато часу і знову наважилася писати та в цей раз прозу. Та маю гріх - перший рукопис був російською, хоча я україномовна людина. Років шість це творіння висіло у папці у моєму ПК. Війна змусила мене знову стати до пера - це гарний спосіб сховатися у власному світі від страшних подій. Російськомовний рукопис був переписаний та перекладений. Я дурбецало вважала рідну мову меншовартою і мені за це соромно. Наразі пишу книги та шукаю місце у творчій спільноті.
Катя Андреева, книги - гарне місце для сховку власних проблем та переживань.
Не те щоб я вважаю себе письменником, але інколи мені все ж таки вдається написати невеличкі історії, напевно мене надехнуло на це певні життєві ситуації, хочеться зробити щось по справжньому особливе в цьому житті
Катя Андреева, Дякую вам за підтримку...
Важко сказати,як я до цього прийшла щоби прям сісти і писати і книги,але я завжди любила читати. Пам'ятаю,що після прочитання моєї і досі улюбленої Джейн Ейр,я собі подумала,що,можливо і я би могла написати щось таке. Показала потім свої перші твори своїй вчительці Укр.мови і вона їх похвалила. Тож я не полишала писати відколи мені було 13,хоча і донедавна писала все ручкою,чомусь так більше подобалось. Впевнено можу сказати,що все почалося з Джейн Ейр а підкріпило все чудовий стиль і насичена чудовою лексикою творчість О.Кобилянської, та І. Франка
Єлизавета Д, Для мене надихаючими були вірші Шевченка, новелли Гі де Мопассана, досить важкі та складні книги Стівіна Кінга та багато інших неймовірних книжок які зберігалися у домашній бібліотеці, навідь "Анжеліка маркіза янголом", завжди була для мене особливою історією
Теж писала з дитинства, потім почала вести власний блог. Після того як закрила цей проект, відкрил канал у телеграм, а тоді взялася за написання книги, певно, прийшов час і хотілося щось сказати цьому світові.
Ріна Март, Дякую за ваш коментар, дуже цікаво читати думку інших людей)
Коментар видалено
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати