Легенда про Швидкостріла...

Привіт! Знаєте, я вже багато часу знаходжуся на платформі букнет, де переважаючим є жанр СЛР чи еротики, а в мене досі немає навіть чогось схожого. Напишите в коментарях чи продовжувати той крінж в блозі, чи залишити все на перших сторінках... Тому представляю Вашій увазі оповідання:

Тут дріб барабанів і картинка, яка більше була б доцільною до фотографії з некрологу, але як є:

Легенда про швидкостріла.

Глава 1 Вступ

Жив був на цьому, чи іншому, світі один парубок, з виду симпатичний і в міру атлетичний, владний іхтіандр океанів пристрасті але простий, як доставщик піци у вас на районі, проте з мужнім поглядом десь за горизонт, притаманним більше морякам дальнього плавання...

Був він наслідником давнього дворянського роду, що брав свій початок із знатних заморських холопів і сягав глибини століть відбірної негативної селекції найбільш обдарованої і привілейованої частини людських племен, що брала свій початок... Короче, неважливо. Головне, що зараз в нього на рахунку була кругленька сумма, а в гаманці була картка з можливістю безлімітного кредиту і репутація з відмінною кредитною історією. Також він був власником ресторанно-готельних комплексів по всьому світу і пари заправок.

Жив він в самісінькому центрі міста, в триповерховому особняку із двохрівневими терасами і підвалом з триметровими стінами, щоб туди можна було загнати хоч найновішу модель тесли, складену в три ряди. А весь маєток був обнесений ідеально підстриженими туями в гірляндах. Ви спитаєте: для чого гірлянди? Грець його знає, можливо просто хотів ммм... як би так сказати, ну в кожному разі проблем з оплатою електроенергії в нього не виникало, а тому вирішено було зняти це питання з порядку денного.

Але, як буває характерним для знатних сімей, лежало на ньому родове прокляття: як бачив він даму, що хоч трішки йому сподобалася, не міг стримати себе і його накривала короткострокова хвиля задоволення, що значно ускладнювала йому спілкування з особами протилежної статі. І тут не тільки тібецькі монахи, але і баба Параска, що була мольфаркою на сьомому коліні і жила далеко та усамітнено в одній з окремих хатин на Буковелі далеко в горах, подалі від людських очей, після кількох днів безперервного обряду екзорцизму просто опустила в соромі погляд і руки, так і не змігши нічим зарадити тій біді. Більше того, вона навіть трохи сподобалася клієнту, але то вже зовсім інша історія. Проте, вже коли він був на порозі, виходячи з її аскетичної вітальні, обставленої простими меблями зі слонової кості і червоного дерева, вона встигла кинути йому вслід:

- Тебе зможе вилікувати лиш дівчина, яка насправді тебе покохає!

*** 

Глава 2

Повернувшись з безрезультатної поїздки до індійських йогів, які так і не змогли направити його чакру в нірвану, він приїхав до свого маєтку і стомлено налив собі келих дуже дорогого червоного вина.

Спостерігаючи за двірником Степаном, який рівняв туї ручною газонокосилкою і подекуди замінював згорівші чи скошені гірлянди, вирішив вийти надвір.

Чи то вино виявилося міцним, чи дійсно швидше п'янієш на голодний шлунок, але підійшовши впритул до працівника обслуги, він уже майже у відчаї "виложив" свою проблему. Степан, з притаманним йому незворушним виразом обличчя і легким шлейфом вчорашніх посиденьок, констатував:

- Є спосіб!

- Який?

- Він непростий, і потребує дорогих компонентів, проте точно дієвий.

- Не пожалію ніяких грошей! - випалив зневірений господар та витяг спочатку стодоларову купюру, але, вчасно стрепенувшись, дістав із задньої кишені зашарпану двадцятку. 

- Зараз буду, - відповів двірник і, повернушись десь під наступний ранок, тримав у руках запальничку, мотузку і пару дивних грубих соломинок.

- Що ти, вбіса, зібрався зі мною робити? - поцікавився недовірливо роботодавець.

- Не переживайте, я все знаю, я працював раніше в конюшнях на іподромі, де було багато породистих скакунів. І я там за десять хвилин поставив на ноги хворого ішака перед важливими змаганнями.

- Ну, коли така справа, починай, а що саме?

- Я буду припалювати спеціальні точки на тілі.

- Ясно, а хіба немає ніяких відмінностей між точками на тілі людей і коней?

- Ні, хіба формальні. Копита - нігті, а хвіст то видовжений куприк.

Аргументація Степана вселяла надію, а тому були вирішено приступати негайно до ритуалу, проте двірник, вже більш замислено, додав:

- Процедура дуже болюча, все-таки більше восьмидесяти точок, тому потрібно вас роздягти, зв'язати і підвісити на мотузках.

Здавалося життя вислизало скрізь пальці, ситуація була патова, а тому молодий господар мужньо та ствердно кивнув, але коли хотів, було, щось додати, отримав кляпа до рота.

- Це також необхідно. А то сусіди можуть запідозрити щось неладне...

***

Леся прокинулася десь по обіді. Спала вона в підвалі особняку, під сходами, що вели на перший поверх. Вона ніколи не вмивалася, так як вважала це даремною тратою часу і, зекономивши на цьому, встигала виконати деяку частину хатньої роботи. Спала вона взутою з тих же, вищеперечислених, причин, а її ліжко більше нагадувало барліг полюсної ведмедиці.  

Швидко прокинувшись, вона стрепенулася, як лугова лань, скрутила в пучок волося і сховала його під темний берет. Бог нагородив її великими густими бровами, які вона ніколи не вищипувала, за що її дразнили в молодших класах школи, яку вона так і не закінчила, позашлюбною внучкою Брежнєва. Все це вона примудрялася елегантно сховати за вишуканими, з великими лінзами із широкими оправами, і також темними, окулярами. 

Ще з того часу, як Леся подалася на кастинг домогосподарок головного героя, серед безлічі кандидаток, він обрав саме її і був у неї довго і безнадійно закоханий, оскільки лише з нею він міг відчути себе звичайною людиною і наслодитися таким необхідним спілкуванням. Правда, закоханим був лише платонічно...

***

Зайшовши спочатку дупою, а далі і тягнучи за собою візок, вона пройшла до кімнати та обернулася. Ледве стримавши писк, побачила Степана із соломинками в руках і підвішеного господаря. Густо червоніючи, Леся відразу обернулася і з парою речень, вийшла з кімнати:

- Мати рідна! Я знову забула постукати. Перепрошую, зайду потім.

Він ще довго щось стонав їй услід, але її вже було не спинити.

***

Він сидів у одному халаті з множинними точковими опіками, замазаними нашвидкоруч зеленкою  і мав вигляд ніби нещодавно перехворів віспою.

Леся знову зайшла до кімнати з маленькми візочком, на якому була кастрюля з черпаком і тарілка з ложкою.

Поставивши тарілку на робочий стіл, вона стала діставати із кастрюлі вчорашню переварену вівсяну кашу, яка з труднощами відставала від черпака. "Ляпнувши" пару разів йому на тарілку, Леся вже хотіла було йти, але її спинив голос власника.

- А ложку?

- Міг і так вже з'їсти, - фиркнула вона у відповідь, але потім певернулася і вручила її головному герою.

- Слухай, - дещо невпевнено продовжив він, - Чому ти така холодна до мене?

- Вам не зрозуміти...

- А ти натякни.

З неприхованим небажанням, Леся закотила догори очі, але відповіла:

- От що може мені запропонувати такий чоловік як ви, окрім грошей?

- В мене закінчена юридична освіта в Гарварді, налагоджений бізнес та зв'язки по всьому світу...

- І? - дещо зневажливо дослухала вона, - От, до прикладу, ви самойстійно хоч кущ підстригти зможете?

Він лише мовчки опустив очі.

- І я про що. Причому мені потрібен хтось такий...

- Який? - з нотками надії поцікавився він.

- Домінантний, як Степан, - різко випалила вона.

- Так от воно що, - майже давлячись вівсянкою, прохрипів у відповідь, - Он чому ти на мене злишся! Але між нами нічого не було! Це був лише обряд!

- Міг би вже придумати щось пооригінальніше, - видихнула вона, - Але я знаю, що це лише гроші.

- Або ти заспокоїшся, або я звільню його, - вже в наказовому тоні додав він.

- Най і так. Він на автоматах і тоталізаторі може за вечір заробити більше ніж його місячна зарплатня. Нам би обом хватало, - вже в сльозах договрювала вона, а власник підбіг до неї, обняв і старався заспокоїти...

***

Терапія, все ж, дала результат, хоч і не зовсім такий, як очікувалося: тепер "швидкостріл" при виді гарної дами встигав зірватися з місця в пристарному і гарячому танку, але вже за пару хвилин валився з ніг, так як чисто фізично не міг "стягнути" довшого задоволення.

***

Глава 3

Марина була дочкою мультимільярдера і майже все своє осмислене життя нівчому собі не відмовляла. Зовсім. Мало того, "в спадок" вона отримала вроду своєї матері з Венесуели, колишньої міс Всесвіт. 

Частими нудними вечорами, коли шанувальники постійно набирали їй на номер але коли вона відповідала, то від хвилювання втрачали дар мови, вона їхала на центральну площу міста, де проводив свої вечори гурток з бальних танців. Там вона шукала чергову жертву на якій вона могла б знову відточити свої навики румби. Але один з таких вечорів вона запам'ятала на все своє подальше життя.

Музикальна програма вже доходила до свого кінця, як обабіч головної площі показалася біла тесла.

З неї вийшов, дещо неопрятний, водій і відчинив задні дверцята, пілся чого подав руку молодому і красивому чоловіку у гарному бальному костюмі. Той, дещо невпевнено, зробив крок і всі помітили, що в нього були зав'язані очі. Довівши його до центру танцювального майданчику, водій поглядом шукав когось в юрбі і, побачивши її, він повернув гостя на неї і зняв з нього пов'язку...

Він схопив її в пристрасному і крсивому танці, не зводячи з неї очей. Проте це тривало недовго, після чого гість раптово знесиленим впав на землю.

Натовп обступив їх і вражено гудів. Далі вона побачила його знову із зав'язаними очима лише біля тесли, після чого водій посадив його на заднє сидіння і зник в невідомому напрямку. Вже тоді вона заприсяглася собі зустрітися з ним знову і таки дотанцювати ту партію...

*******************************************************************************************

Зараз почав писати чомусь жорсткіше, але вчасно скористався порадами за посиланням Між іншим, хоч стало схоже на СЛР.

 Вприципі, невже ви змогли дочитати це до кінця?)))))))

Поки пригальмую той блог, бо такі твори потрібно писати під настрій))