Я щойно завершила редагування свого першого романа "Руда" і хочу трохи похизуватися результатами своєї роботи.

Було: 

У склепі, під світлом примарного сяйва, він стояв, стискаючись від болю в серці. Його обличчя було спотворене стражданнями. На підлозі біля його ніг лежали фрагменти розбитої склянки, яку він впустив, а перед ним стояла дівчина в броні, тримаючи в руках срібний меч.

------Що це означає? - прошепотів Карлос. - Що ти дала мені в склянці?

Дівчина з жалем в голосі сказала:

------Вибач, коханий, але я повинна вбити тебе, щоб врятувати свій власний людський рід.

Ноги Карлоса затремтіли, і він впав, спершись на підлогу. Друга рука все ще стискала серце, яке, здавалося, ось-ось вистрибне з грудей.

-----Як це зрозуміти, Софі? Ти зраджуєш мене?

На що дівчина відповідала твердо:

-----Я не зраджую тебе, бо ніколи насправді не була на твоєму боці. Моїм завданням було підібратися до тебе якнайближче і вбити, коли ти менше за все будеш очікувати цього.

Стало: 

У склепі, де кожен куточок виблискував примарним сяйвом, він стояв, охоплений болем, який виривався з глибини його душі. Його обличчя було спотворене стражданнями, немов кожна риса відображала внутрішній хаос, що розривав його зсередини. На підлозі, серед фрагментів розбитої склянки, що відбивали світло свічок, лежали останки його надій. А перед ним стояла дівчина в броні. Її силует вирізався на тлі мерехтливого світла, а в руках вона тримала срібний меч, який виглядав, немов витягнутий з легенд.

—------ Що це означає? — прошепотів Карлос ледь чутно серед тиші склепу. — Що ти дала мені в склянці?

Дівчина з жалем в голосі відповіла:

—------ Вибач, коханий, але я повинна вбити тебе, щоб врятувати свій власний людський рід.

Ноги Карлоса затремтіли, і він впав на коліна, спершись на підлогу, яка була холодною, немов сама смерть. Його друга рука все ще стискала серце, яке билося в ритмі відчаю, немов намагалося вирватися з грудей і втекти від неминучої долі.

—------ Як це зрозуміти, Софі? — його голос був сповнений болю. — Ти зраджуєш мене?

На що дівчина відповіла твердо, її голос не відображав жодних емоцій:

—------ Я не зраджую тебе, бо ніколи насправді не була на твоєму боці. Моїм завданням було підібратися до тебе якнайближче і вбити, коли ти менше за все будеш очікувати цього.

Склеп заповнився важкою тишею, яка стала ще густішою після її слів. Карлос відчував, як його світ руйнується, а довіра, яку він відчував до Софі, перетворилася на попіл. Він підняв очі на дівчину, яка стояла перед ним, і в її очах він побачив не лише воїна, але й виконавця долі. І в цей момент він зрозумів, що справжня драма не в тому, що він має померти, а в тому, що його зрадила та, кому він довіряв більше за всіх. Його зрадили вже вдруге. Більше він нікому ніколи не відкриється...