Доброї ночі, любі!

Вже майже з одним відкритим оком пишу, бо спати хочеться)))

Хто тут ще сова?

Я щось перетворююсь не на сову не на жайворонка, а на байбака якогось, постійно хочу спати. Це хто?)))

Прочитала десь, що все то міфи, скільки спати потрібно людині, жінкам треба набагато більше ніж чоловікам часу, щоб висипатися. А все тому, що мозок у жінки багато задач одночасно може виконувати. А може й це міф)))) 

Ну їх, давайте краще про своє)))

... Чим ближче вони наближалися до того місця, куди вказав Кирило, тим тривожніше ставало Любі, і як виявилося не без причини. Коли підійшли до його авто та зупинились, Кір відпустив її та почав шукати у кармані сумки ключ, саме тоді Люба обернулася, побачивши в декількох метрах, Максима, що незрозуміло звідкіля з’явився. Сам на себе не схожий, шкіра якась бліда, наче сіра, темні кола під очима, а у погляді пекельне полум’я.

- Яка гарна картина маслом. – промовив скептично, побачивши переляканий погляд дружини. – Що таке, Любонько? Не чекали?

- Тато! – хто-хто, а Денис проявив справжні радісні емоції, моментально покинувши руку матері, підбіг до батька, який одразу його підхопив на руки. Обійняв сина, та подивився на Любу, яка заклякла на місці. Позаду неї стояв Никифоров, який вже склав у багажник валізи, та теж пропалював Максима почорнівшим лютим поглядом у відповідь.

- Привіт, мій хлопче! – відповів, не випускаючи сина з рук.

- Максе?! Ти не попередив, що зустрінеш… - почала щось придумувати, щоб якось зняти напругу, яка вже починала іскрити. – Тому Кирило…

- Не треба нічого пояснювати, ангеле мій… Все і так зрозуміло. – він відкрив двері машини, яка була припаркована біля них, та посадив Дениса у салон закривши двері. Люба раніше не бачила цього автомобіля, тому не здогадалася. Можливо службовий, а можливо для конспірації користувався іншим.

 Кирило мовчки спостерігав за діями Максима, який повільно та впевнено підійшов до них, а потім взяв Любу за руку, та надто різко смикнув на себе. Дівчина від несподіванки ледве не впала.

- Сідай у машину, дружино! Хутко. – наказав Максим, та в Кирила увірвався терпець.

- Пообережніше, чоловіче! – підхопив Любу під руку, та впевневшись, що вона міцно стоїть на ногах, відпустив.

- А ти, не лізь! – прошипів Максим. – Із власною дружиною, я сам розберуся. Твої робочі обов’язки на цьому моменті скінчилися!

- Та що ти кажеш… - спокійно відповів Кір. – Справді так вважаєш?!

 Люба з жахом спостерігала за цією розмовою між двома конкурентами. Вона підсвідомо відійшла назад до машини у якій знаходився син...

 Читати далі:

https://booknet.ua/book/druzhina-ofcera-b411005

❗ Сьогодні зі знижкою ♥️♥️♥️ Дружина офіцера