А ви стикалися з небезпекою особисто? \ілюстрації

Привіт, любі відвідувачі блогу! Я написала новий розділ до свого роману Дім втрачених ілюзій, з яким ви вже можете ознайомитись...) Він буде просякнутий небезпекою, хоч і не таким екшном, як у минулих главах.

Коли писала цю главу, згадала, як колись ще у 2013 році ми з друзями відпочивали на морі, але подорож у нас була активна, тому ми постійно досліджували місцевість, яка, до речі, була досить дика. Море, гори, ліс, мало будівель довкола та взагалі людей. Пам'ятаю, що господорка, в якої ми тоді жили, попереджала нас, що в горах є вовки, і краще не ходити туди маленькими группами. Але ми тоді самі були юні та відчайдушні, нам такі пригоди тільки в кайф. Пам'ятаю, як йшли в гори через ще ті хащі, і тоді один друг каже: " Подивись туди, ти бачиш те саме?" Я глянула в той бік і побачила справжнього вовка, який довгим хижим поглядом спостерігав за нами. Добре, що потім він втік, але це відчуття мурах по шкірі та страху ніколи не забуду. А у вас були моменти, коли ви стикалися з небезпекою з глазу на глаз? Було б цікаво послухати ваші історії...)

Саме в схожій ситуації опинилися мої герої. Вони йдуть вночі через ліс і відчувають подих небезпеки в спину. Вони поспішають, щоб встигнути добратися до місця живими...Ну і по дорозі вирішують свої особисті проблеми...) Це ж молодь, без емоцій та конфліктів нікуди..)

Ну і по традиції, ілюстрації та шматочки з глави...

— Що таке? — зрештою спитала вона, подивившись у його бік стомленим поглядом.

 — Сама знаєш, — пробурчав хлопець і, ховаючи очі, стиснув її пальці до хрускоту.

 — Знову ідіотські ревнощі?

 — Ідіотські? Тобто, на твою думку, вони безпідставні? Ти постійно його захищаєш і опікуєш, як маленького... Дениска втомився, Дениска поранився, Дениска засумував... Скільки можна, Ксю?! — Максим надав голосу більше тиску. Ксюші захотілося вирвати руку, але вона розуміла, що це призведе до ще одного конфлікту.

 

 — Мені так шкода, Максе… Це все моя вина. Трохи загралася я в сестричку, справді... Не хотіла завдавати тобі болю. Але я хочу, щоб ти знав — ти мені подобаєшся, правда. — Що йому ще сказати, щоб згладити почуття провини? — Я намагатимуся виправити свої помилки і більше не давати тобі приводу для ревнощів. І будь ласка, не перебільшуй моє ставлення до Дена. Можливо, зараз просто період такий, і потрібен час. Він мій найкращий друг, майже брат, ти ж знаєш… Між нами не може бути нічого іншого. Але я буду вдячна тобі, якщо допоможеш подолати ці почуття до нього. Впевнена, це все наслідок стресу. Я просто заплуталася, от і все.

 

— Чого треба? Ти в своєму розумі? — Ден був близький до того, щоб добряче йому врізати. І що його так розлютило? — Будь-якої хвилини може з'явитися хижак, який тільки чекає нагоди, щоб напасти нишком і перегризти горлянку, а ви знайшли час, щоб лизатися? У вас взагалі все в нормі, чи гормони мізки зжерли?

 — Тримай себе в руках, недоумку! Я не збираюся слухати настанови такого морального виродка, як ти. Як сам казав? «Не цікаво якось...» — Максим стрільнув у Дена вбивчим поглядом. Ксюша смикнула його за рукав із проханням заспокоїтись, але було вже запізно. Денис раптом вийшов із себе остаточно, схопивши Максима за комір кофти. Його очі іскрилися від люті:

— Тобто коли вовк поцупить Ксю собі на вечерю, тобі теж буде «не цікаво»? 

  — Заспокійливого може дати, бідолаха? Нерви пустують, підлікувати не завадило б... — Максим глянув на Дена, як на нікчему.

— Дивись, щоб тебе самого лікувати не довелося, розумнику. І за дівчиною своєю дивися пильно, інакше я тебе самого їм на вечерю згодую, затямив? — Ден повернувся і пішов уперед, не удостоївши нікого поглядом.

Несподівано сталося те, що подібно до різкого секундного спалаху, на мить зупинило час. Ксюша навіть скрикнути не встигла. Ден рвучко обернувся і, блиснувши холодним поглядом хижака, одним сильним спритним рухом запустив свій кинджал у напрямку до неї. Гостре лезо зі свистом розсікло повітря, пролетівши за кілька міліметрів від її щоки. За спиною почувся глухий звук удару, доповнившись жалібним секундним вереском. Гарячі краплі крові бризнули на неї ззаду, і на землю впало щось важке. Ксю різко зупинилася, втративши здатність рухатися. Вона навіть дихати забула на мить, не маючи змоги відвести погляд від Дена і його впевнених, холодних, навіть жорстоких очей.  Максим остовпів подібно до неї, стиснувши її руку до болю. 

Через двадцять хвилин напруженої ходьби чорноту між деревами розсіяв ледь помітний просвіт. Відчувши приплив радості, підлітки стрімголов кинулися до нього, і незабаром вийшли на зарослий мохом зелений пагорб. Перед ними відкривався просто приголомшливий краєвид — невелике поле з високою травою і квітучими червоними маками. Кутаючись у легку вуаль із місячного світла, вони виглядали по-особливому чарівно, і проганяли геть чорноту ночі. А ледь помітні червоні відливи передсвітанкового неба лише вигідно відтіняли ці ніжні пелюстки, що танцювали під ритми вітру.

 

 — Хочеш сказати, що я лицемірка? — Вона відвернулася, знову злякавшись зустрічі очима.

 — Ні. Але ти стала закрита від мене. Говориш одне — думаєш інше. Ти навіть дивишся на мене інакше — не так, як раніше. — Ден торкнувся її підборіддя і повернув до себе. Наблизивши обличчя, він вп'явся в неї своїми синіми чарівними очима. У Ксюші земля пішла з-під ніг. Коліна зрадливо затремтіли, а повітря заплуталося в легень, забувши дорогу назовні. Серце ніби підскочило до горла, ще більше прискоривши свій ритм. Небезпечна ситуація.

 

Можливо, деякі ілюстрації вийшли не зовсім такими, якими я хотіла їх бачити, але, ШІ старався...)Дякую за увагу..)