Цікаве з книги та арт
Я почула низькочастотний писк та озирнулася в ту сторону, звідкіля він вчувався і побачила що до нас стрімко наближається на чорному байку, весь теж в чорному хтось.
І щось у мене було погане передчуття.
Мотоцикліст різко зупинився.
– Віддайте мені малу мавку, інакше вас чекає пекельна участь! – командував байкер у плащі.
– Що? То це ти знищив мою солоденьку кралечку? Тобі кінець! – запалав Гордій та дістав пістолет, зняв з запобіжника, почав стріляти по байкеру.
Але тут в лоба Гордія прилетів шолом байкера і вирубив мисливця.
– Чорт! Потримай мавку! От паскуда! – обурився товариш Гордія та віддав мені Віолу, яка не дуже пручалася, коли опинилася в моїх руках та теж почав стріляти по нападнику.
А я нервово проковтнула ком, застряглий у горлі я почала шукати свою зброю, але в мене був пістолет меншого калібру, руки як на зло не слухалися, набоїв було мало – бо я була вихідна і не готувався до того що доведеться взяти участь в перестрілці, як в бойовиках. О це в вляпалася! Оце в мене вихідний!
Але тут я відчула, що мене смикають за рукав, я озирнулася.
– Ти що здуріла? Тікаймо! – запищала злякано Віола, витріщив з переляку очі.
– Але ж...я не можу кинути своїх…так, вони дурні, але ж…я мисливиця, – почала виправдовуватися я, але я розуміла, що нічого не протиставлю тому нападнику, раз ті хто більше досвідченні та краще озброєні за мене не впоралися.
Ну і як я з такою полохливістю зібралася подолати безсмертного?
Яка ганьба! І яке я дурне! Та наївне!
– Не дуркуй, ти відчуваєшся іншою…слабшою, а Сова таких нищить швидко срібними пазурами! Так принаймні, мені мати казала! – відповіла Віола, вона злякано дивилася на мене, зазираючи в саму душу.
Я ще раз визирнула, щоб подивитися кого там обізвали Совою. І все в мене заледеніло від жаху, бо то був…той мисливець, що міг вбивати демонів! Мені точно кінець!
Бо тоді він був принаймні нейтральним, а зараз проти…Ой, леле.
– Так, згодна з твоєю мамою! Але треба дістатися, мого вела! – нарешті погодилася я.
– Я допоможу...тільки не віддавай мене Сові! – попрохала Віола дивлячись мені в очі, як мале кошеня знизу вверх.
– Добре.
Напарник Гордія протримося трохи довше за нього, але був поранений у плече, Сова як раз стояв над ним, щоб добити.
Тут я не могла пробігти мимо, прицілилася та вистрілила…не сподівалась попасти, але трішки моя куля пройшлася по передпліччю мисливця-блондина, бо він наче якось відчув наближення кулі та смикнувся в протилежний бік.
Йому це не сподобалося – тепер переніс увагу на мене. Цього я добивалася, кинути в біді свого з Академії я не можу, але і вийти в бій проти сильнішого противника боюся, бо не маю шансів протистояти. То ж все що мені лишається – відволікти цього таємничого Сову і дати драпака, як зляканий заєць від вовка.
Але Сова швидко оговтався та...я чекала що почне стріляти, але він тільки чкурнув за нами.
А ми бігли до вела.
– Стійте! – гримнув він.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати