А ви переписували глави?\ Моторошні ілюстрації.

Привіт, любі відвідувачі блогу! Напевне, я задаю досить дивне питання, адже, ймовірніше, кожен відповість — так! Ми всі час від часу редагуємо глави, змінюємо речення, діалоги, виправляємо помилки. Але чи змінювали ви глави кардинально, тобто сюжет повністью? І чому?

В мене так сталося з прологом. Колись я написала пролог, який занурював читача в далеке минуле головного героя. Мені здавалося, що в ньому присутня якась чарівність, загадковість і моторошна атмосфера. Але з часом цей пролог почав мене бісити: занадто прості речення, занадто наївно, занадто далеко від основної загадки сюжету — таємничого замку в мертвому лісі. Просто погляд в минуле головного героя...Це було не те, що я хотіла відкрити в основній інтризі твору, хоча, звичайно, мало таке ж важливе значення для сюжету. Але я пийняла рішення його кардинально змінити. Взяти за основу прологу іншу історію, інших героїв, які, напевне, мають більше відношення до найголонішої таємниці. Але цей старий пролог вирішила опублікувати тут, в блозі, на пам'ять собі, ну і для читачів. Ну, і звичайно, ви можете з ним ознайомитись. Для мене він простий і наївний, далекий від мастерності пера, але щось в ньому є: Тому й ділюся)) 

До речі, ШІ зробив дуже моторошні ілюстрації до нього, якими я теж поділюся...) Але попереджаю — довго на них дивитися не варто, так як деякі моменти можуть винести мозок)) Ну і сам пролог:

Місяць тієї ночі був особливо яскравим. З цікавістю заглядаючи у маленьке вікно, він розсипав сріблясті піщинки на білій ковдрі. Здавалося — посміхався. Огортав теплом, ніжністю, турботою... Створював усередині куточок минулих щасливих днів, які назавжди лишилися позаду. Маленький, затишний, душевний — створений із незабутніх спогадів. Ніби нічого ще не сталося. Ніби все прекрасне ще тільки  попереду...

 Юна дівчина дивилася на нього скляним поглядом. З очей котилися сльози. Великими солоними краплями вони стікали на кучеряві локони, що відливали золотом. Алі губи щось шепотіли, час від часу здригаючись у нервовій посмішці. На обличчі застиг шалений вираз, змішаний зі страхом, болем і дивною ейфорією. Поруч, за два кроки від неї стояло дитяче ліжечко зі зламаними від старості ніжками. На брудному запорошеному покривалі лежав малюк, який нещодавно з'явився на світ. Простягаючи ручки догори, він задихався від гучного відчайдушного крику. Ймовірно, замерз, і був голодний, волаючи до божевільної матері по допомогу.

Ліжко рипнуло і похитнулося. На дерев'яну підлогу опустилися босі дівчачі ноги. Через кілька секунд дівчина стояла над дитиною, намагаючись вгамувати тремтіння. Хлопчик перестав плакати, спрямувавши на неї великі пронизливі очі. В них стояли безмежний біль і нерозуміння, змішуючись з хвилинною радістю від зустрічі з мамою. Кутики пухких губок піднялися вгору, посміхаючись.

 Дівчина здригнулася. На лобі виступили крапельки холодного поту, обличчя перекосило від жаху. Дивлячись на свою дитину, вона повільно, але впевнено опускалася на дно абсолютного божевілля. Ці сині нелюдські очі... В них безмежне зло, холод і ненависть, від яких холоне кров. Маленький демон з ангельським обличчям. Він дивиться на неї осудливо і тріумфує в душі. Вона дала життя ще одному створінню пекла. Колись він забере кілька життів заради власної забаганки. Такий же підлий, хитрий і жорстокий, як його батько. Він народився, щоб руйнувати, вбивати, ненавидіти… Щоб сіяти зло і хаос у світі людей, які нічого не розуміють.

Крок назад… Ось уже її рука намацує холодну ручку ножа, що лежить біля подушки. Скільки нескінченних годин він чекав на своє призначення! Настав час очистити світ від сина самого Диявола.

 Дитина знову закричала. Гучний відчайдушний плач заповнив кімнату, вирвавшись надвір дзвінкою луною. Коли блискуче лезо здійнялося над малюком, місяць боягузливо сховався за чорну хмару. Наче втік від страху побачити кров. Яскравими цівками вона стікатиме з маленького бездиханного тільця, яке ніколи знову не заплаче.

 Зірвався вітер, піднявши білу штору. Вдарив в обличчя божевільної, розтріпавши русяві блискучі кучері. Пальці розігнулися — і ніж упав за сантиметр від дитячої ніжки. Малюк знову замовк, дивлячись на маму заплаканими очима. Одна блискуча сльоза скотилася по материнському обличчі і впала на чоло хлопчику. Довга нічна сорочка здійнялася від сильного пориву вітру. У сірих очах іскрилась злість. Цей образ застиг у пам'яті невгамовним болем.

А ця остання, взагалі...)) Ляльки на підлозі — то щось...справжнє божевілля..)) Та й обличчя маленького Дена справді виглядає лякаючим...))

Зовсім скоро ще проілюструю пролог, який основний...) Там теж досить атмосферно...)