Вампірську сагу про Лівію з роду Воранор завершено

Так, часом роман створюється довго, дуже довго. Якщо "Чай з Малиною" я написала минулого року за два місяці плюс ще тижні редаування, то на "Маєток роду Воранор" пішло 18,5 місяців! І не тому, що зовсім не було на нього часу чи можливості писати. Іноді я просто відкривала текст, перечитувала попередню сторінку і абсолютно була впевнена, що зараз історія поллється далі, але ні. Герої застигали на своїх місцях, дивилися на мене без найменшого поруху повік і просто мовчали. Як і все навколо них. Не дув ані легенький вечірній вітерець, ані руйнівний ураган не зносив ніщо й нікого вдалечінь. Небесні світила не сходили й не заходили, не сяяли й не ховалися за хмари. Я чекала перед екраном, але нічого так і не відбувалося. В такому разі просто йшла вичитувати попередні глави. 

Але бували й інші дні, коли навіть доводилося посунути нагальніші справи, тому що Лівії, Андре, Мілані, Толану, Анжеліці та іншим персонажам терміново потрібно було дещо сказати, зробити, від когось захищатися, когось перемагати. І тоді я сідала за клавіатуру й пальці просто грали на ній, наче на добре налаштованому музичному інструменті. 

І ось, нарешті, фінал! Не лише "Маєтку", а й циклу з двох книг про вампірів "Сага роду Воранор". 

Як я хочу побачити ці романи екранізованими! 

Та хто з авторів такого не хоче? Чи є такі?

Хотіли б, щоб вашу книгу екранізували? Фільмом чи серіалом?