Люблю писати про зародження кохання. І читати теж)

Нова глава "Нареченої для мільярдера" уже на сайті! 

— То які в нас плани на завтра? 

— Треба купити тобі якийсь нормальний одяг, — він знов подивився на мене тим оцінюючим поглядом і я відчула себе незручно, подумала, що, мабуть, він вважає, що в мене зовсім немає смаку…

— Добре, — сказала я. — Настю візьмемо з собою чи залишимо вдома? 

— Малій теж треба щось купити, я подумав, що буде неправильно, якщо ми залишимо її тут, це виглядатиме дивно, — відповів Саша. 

— То ми її і в гості візьмемо до твого знайомого? — запитала я стурбовано. 

— Думаю, це буде логічно, — він кивнув. — Вона ж твоя донька. 

— А як він поставиться до того, що твоя наречена вже має дитину? 

— Не знаю, — Саша знизав плечима. — Але краще так, ніж це спливе якось інакше. 

— Мабуть, ти маєш рацію, — я зітхнула.  — Тільки треба попередити її, щоб не говорила зайвого…

— Вона — хороша дівчинка, — він теж зітхнув. — Мені шкода, що у вас все так склалося. Сподіваюсь, я хоч трохи допоможу.

— Дякую, — сказала я. — Ти хороша людина, дуже нам допомагаєш. Тож, звичайно, я теж постараюся зіграти роль якомога краще, і Настя також, вона розумна дівчинка, тільки з упертим характером…

— Певно, вся в маму? — він усміхнувся і поглянув на мене якимось незвичним поглядом, не таким, як дивився  вдень.

— Я виглядаю впертою? — здивовано спитала я. 

— Сильні люди зазвичай вперті. А ти сильна, — відповів він. — І теж хороша. 

Я подумала, що навряд чи хотіла б бути сильною. Але саме життя змусило мене брати в свої руки відповідальність за себе і доньку. Більше не було на кого розраховувати, тож я стала такою вимушено. Але не хотілося цього пояснювати. 

— Дякую, — повторила ще раз. — Вірю, що у нас із Настею все буде добре. І в тебе теж, — додала, поглянувши на нього. — Ти обов'язково отримаєш той контракт. 

— Так, думаю, з тобою і Настею у мене є всі шанси, — погодився Саша, не відводячи від мене погляду, а потім несподівано простягнув долоню до мого волосся. Я зовсім не очікувала цього, тому затамувала дихання і дивилась на нього.  

— Ось, — він зняв з мене якусь пірʼїнку і показав її. — І звідки вона…

Я знічено усміхнулась.

— У мене вічно трапляються якісь казуси…

— Треба йти спати… Це був хороший день, хоч і трохи дивний. 

— Так, добраніч, — сказала я. 

— Добраніч, Дашо, — відповів він, після чого продовжував дивитись мені в очі. — Іди спати… 

Я ковтнула слину. Його погляд ніби гіпнотизував мене. Хоча, може, то я просто все придумала. Я не повинна думати про нього…

— Так, — сказала тихо. — До завтра…

Що буде далі - читайте ТУТ!

Не забудьте додати книгу до бібліотеки і підписатися на автора!