Привіт ♥️ бажаю всім здорового продуктивного тижня❤️

Сьогодні хотіла б поговорити з вами про вбивства. Любі колеги, що ви відчуваєте, коли доводиться вбивати своїх героїв? Особливо улюблених і позитивних. Я недавно кілька днів плакала. Спочатку коли обмальовувала сцену в голові, а потім коли набирала слова на глянцю екрана. Багато сумнівалася, намагалася придумати вихід при якому він би залишився живий, але... Іноді дається, що історія пишеться сама і від мене нічого не залежить. В силу того, що я дуже чутлива людина, мені важко дається смерть, як позитивних так і негативних героїв. Хочеться, щоб всі стали усвідомленими та жили довго і щасливо. Нажаль, так не буває... Ні в книгах, ні в реальності. 

І ще цікаво, що відчувають читачі? Пам'ятаю, коли вперше прочитала книгу Пам'ятна прогулянка Ніколаса Спаркса, так плакала, що ледве-ледве заспокоїлася. Мені хотілося відшукати цього Миколу, взяти його за сорочку і потрясти з криком "Ну чому?! Чому ти її вбив? Хіба не можна було написати альтернативний фінал, де був би хеппі енд?" Тоді я напевне вперше задумалася над тим аби переписати чи дописати історію. А це був початок 2000-х. 

Зараз я його розумію, звісно... але наважитися на подібне завершення історії досі не можу.