Щось давно я не звітувалася, як просуваються справи з "Нічним жором" (17 розділ Пір року. Зникнення Зими)

Процес письма помаленьку, але йде. На вас чекатиме розділ з несподіваною пристрастю та душевними розмовами. Маленькі розділи писати не вмію, тому очікуйте на величенький ― як виногорода за чекання =)))

Спойлер:

От тільки знайти її виявилося не так то й просто. Відкриваючи дверцята шаф, Діана ніяк не могла знайти хоч щось схоже на каву. Пошукам ще й заважав її невисокий зріст: для того щоб побачити вміст верхніх полиць, потрібно було стати на стілець, що вона, власне, й зробила.

Аж тут серед мертвої тиші Діана почула чиїсь неквапливі кроки.

― Нічний жор? ― як грім з ясного неба озвався за її спиною знайомий знущальний голос.

Діана, мов підстрелена, різко крутнулася, добряче вдарившись головою об дверцята, та ще й ледве не вивалилася зі стільця. Ото була б комедія!

З-за дверного прорізу виринув Майк в чорній піжамі та капцях. Вид він мав розколошканий, немов тільки що прокинувся. Діанине серце не витримало й швидкома забухкало.

― Ти б іще два стільці поставила! ― вштрикнув він, глузливо посміхаючись. Либонь, ситуація його забавляла.

Діана спантеличено пошкрябала вдарене місце й сердито зіжмурилася:

― Нащо так підкрадатися? Налякав!

― Це я то налякав? ― голосно захихотів Майк. Щось у нього підозріло веселий настрій... ― Один твій навіжений видон на стільці вганяє мене в дрож. Ще довго будеш там стовбичити, мала? Злізай давай!

Кисло скривившись, Діана незграбно зійшла на підлогу.

― Що ти там взагалі шукала? ― продовжував насідати Майк. ― Якщо бутрики, то вони ось тут, під серветкою, ― кивнув він на невелику тарілку, що спокійно стояла на столі.

― Я каву шукала… ― мляво виправдовувалася Діана.

Котенятка, дякую, що чекаєте ♥♥♥