І от наречена підійшла до вівтаря та священик прокашлявшись в кулак почав щось балакати під ніс, мабуть молитву.

 А я все затамувавши подих чекаю коли вже з’явиться це дідько. З одної сторони хочу його появи, щоб знищити, а з другої мені шкода наречену – я боюся що не впораюся з її захистом.

 Та ось вже середина церемонії, а тої погані нема. Невже не з’явиться? Для нас це погано та для інших наречених, але для цієї дуже добре – хоч ця вціліє.

 І ось коли я полегшено видохнула, я бачу як Килина напружилася та навіть зблідла. Богдан вже потягнувся за зброєю.

 Моє серце пропустило удар. Де? Де воно? Я його не бачу! Хоч би не пропустити! От я горе мисливець! Це я його не бачу, а мої напарники бачать. От вони справжні мисливці, не те що я.

 Я прослідкувала за поглядом Богдана, але все одно нічого не бачу лише тінь нареченої.

 Та ось мій напарник за пару стрибків опиняєтеся біля нареченої, його зброя вже готова стріляти. Наречений лякається, священик з переляку закашлявся. А з тіні колони відлилася темна смужка та стрімко летіла на наречену. Богдан відкрив по ній стрілянину, але та погань швидко ухилялася. Наче потік оминав кулі. Тоді вже лаявся Богдан, він схопив під лікоть наречену та поволік її на вихід.

 Килина прикривала брата.

 Я намагалася добігти до них, але мені заважали гості та служителі церкви, що теж намагалися з криком жаху втекти, у другий вихід, хтось боляче зачепив мене плечем. Йой. Ледь навіть зброю не вибили з рук.

 Знов грянули вистріли.

 Тільки Богдан хотів витягти наречену та нас на вулицю, як перед його самим носом зачинилися двері.

–  Дідько! – лаявся мисливець, намагаючись плечем вибити двері та не виходило.

      І тут з’явився монстр, він лише раз змахнув лапою з пазурами – як на мисливці залишилися глибокі рани. Богдан крикнув та випустив всю обойму у монстра, той зник у тіні.

 Килина стріляла по тіні, а коли зрозуміла що то дармове витрачання набоїв, то почала малювати захисне коло. І вчасно, тільки мисливиця закінчила, як чудовисько вийшло з тіньової засікти.

 Йой, ну і жах!

 Три метри в висоту, широкоплече, саме його тіло дуже м’язисте, широка пащека з гострими іклами, закручені роги на голові та довгі вуха. А кігті такі, що я вже бачила, як добре розсікають товсту куртку, бронежилет під нею та плоть. Богдан хоч міцний та кремезний, але навіть для нього та рана виявилася серйозною, він намагався собі надати першу невідкладну допомогу, добре що є все необхідне з собою.

– Нічого не бійтеся, панянко, воно сюди не увірветься! – заспокоював нещасну жертву Богдан, навіть в своєму сумному положенні. Він весь був мокрий від поту.

– О це вляпалися!– буркнула Килина, перезаряджаючи свою зброю.

 Я не встигала до їх укриття, тож я сховався за колоною та хотіла поцілити, щоб вистрілити в монстра.

"Полювання на Місяць"