Жіночі розмови

Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні для вас просто добірка моїх улюблених жіночих діалогів❤️

❤️

— Якийсь допотопний підхід. Ми ніби в двадцять першому столітті живемо, і жінка може працювати.

Юля стенула плечима, відпила своє какао. 

— У тім то й справа, сестричко, що ми живемо у двадцять першому столітті. У наш час кожна жінка може сама вирішувати, чого їй треба — кар'єри і успішного успіху або діток, сім'ї і дому. І ніхто, н-і-х-т-о, не має права вказувати жінці, як правильно жити.

— Але якого адеквартного чоловіка влаштує нудна домосідка?

— Якщо її вибір не влаштовує чоловіка, значить, це не той чоловік. От ти хочеш кар'єру. Я хочу дім і дітей. І ми обидві маємо право на ці бажання. Це не те, що ти — правильна жінка, а я — ні. Чи навпаки. Ми обидві правильні.

Читайте книгу тут.

❤️

— Одне слово, для талановитої дівчини-юристки у мене завжди є місце. 

— Саме для дівчини? А якби я була хлопцем?

— Тоді ти вже давно досягла б висот у своїй компанії, якою керують справжні мізогіни. У жорстокому світі чоловіків ми, жінки, повинні допомагати одна одній. Особливо, якщо це може бути вигідно обом.

— Вигідно?

— Не зважай. Поговоримо про це іншим разом. Зрештою… Ми всі — в одній упряжі.

— Мені здавалося, ти не зовсім у тій же упряжі, що решта жінок-юристок…

Можливо, я даремно це кажу. Щастя, що Лідія не злиться.

— Чому тобі так здається? Бо мій батько — колишній суддя?.. Угу, не кожній так пощастить. Не кожній батько товкмачитиме, щоб йшла на яку-небудь філологію і не пхалася у "чоловічу сферу".

Неочікувано. То батько був проти її вибору, але Лідія показала йому, на що здатна?.. Я знала, що вона неймовірна, але не знала, що настільки. Ось коли зустрічаєш таких жінок, вперше й шкодуєш, що народилася гетеросексуалкою. Або ж шкодуєш, що ти не така, як вона.

— Просто чоловікам іноді треба нагадувати, звідки вони з'явились, — продовжує вона. — Мнять себе володарями, господарями всього світу. Але, знаєш, ще жоден з них не виліз на світ з татового пі***а. Усі — з маминої ва***и. Тому більше поваги, хлопчики.

Читайте книгу тут.

❤️

— Йой, та ти світишся замість лампочки! — перше, що сказала старенька, заледве кинувши оком на свою юну сусідку.

— Та й ви світитеся більше, ніж лампочка у вашому коридорі.

— Вона просто древня. А я енергозберігаюча!

………….

— Знаєте, я розумію, ким мене вважають. Але все одно не думаю, що роблю щось погане. Я нікого не вбиваю, не обкрадаю, не чиню якогось зла. А моє життя... воно ж тільки моє, правда? І я думаю, що безглуздо жити, не отримуючи задоволення. А гроші... Ну, це те, що мені не буде зайвим з моїм нестабільним працевлаштуванням... Я розповідаю вам це вже десятий раз, так?

— Здається, п'ятнадцятий.

— Ну от. Кому буде цікаво з дівчиною, яка завжди говорить одне й те саме?

— Принаймні так зрозуміло, що ти не брешеш. Брехуни швидко забувають, що вони вигадали.

— Хоч один плюс... Розкажіть, як воно — пам'ятати все?

— Паскудно, дівчинко моя, паскудно! — тьотя Ґєня похитала головою і за звичкою прицмокнула. — Мій Юрко у вісімдесят восьмому одного разу напився і підняв на мене руку. Отакенний синець отримала! Він до кінця життя перепрошував, а я все одно пам'ятаю, як мені тоді боляче було. Не так боліло тіло, як душа... Тому невідомо, що краще. Може, воно й добре — отак все зразу забувати. Ти не тримаєш довго образ, не ятриш душу... А хлопці... Користуйся ними, як можеш, доки молода! Хіба ото цікаво — один і на все життя? Та ще й якщо отримаєш від нього тільки пошарпані нерви. Тю.

Читайте книгу тут.

Нагадую:

Найсвіжіші новини, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці