Вітаю, любі читачі!

На мій детектив 

Вбий або врятуй 

відкрито передплату. Я дуже вдячна всім, хто залишається з Адамом та Даною. 

Їхні справді небезпечні пригоди тільки починаються і після певного переломного моменту у книзі, (який через мій прорахунок не помістився в безкоштовному фрагменті), вони більше не збираються чекати удару в спину, та шукатимуть вбивцю самі. Буде ще динамічніше, небезпечніше і гарячіше) 

Приєднуйтесь.  

***

А ось уривочок з тієї самої переломної сцени

– Сидіти! – гаркнув Адам. Та це не мало жодної реакції, бо кляте ““Mort!” лунало знову і знову, змушуючи псів іти на нас. 

Жодне слово, жодна команда Адама не працювала. Собаки наче не чули його. 

Нереально! 

– Макс, Грей! Сидіти! – глухо, пересохлими губами востаннє спробував Адам. 

І я зроузміла! 

Боже, я зрозуміла найгірше і найстрашніше!

“Адаме… – стисла його руку в своїй, наче прощаючись. – Це – не твої собаки… 

Час перетворився на переварену нугу. Тягучий, розбавлений липким страхом, що переворив нас на застиглих в янтарі комах. Навічно… Хоч, що там казати, до вічності нам лишались миті… 

Ми повільно відступали назад, розуміючи, як далеко зараз зайшли. І переносно, і буквально, бо ж надто багато кроків відділяли нас від дверей, від порятунку. 

Адам повірив мені. Він не намагався більше стримати псів командою. 

Грей і Макс почули і послухались би його з першого разу. Але це – були не вони. І ці дві машини-вбивці йшли просто на нас. Я не знаю, що завадило кинутись їм миттєво, та просто розшматувати нас. 

Надія вела нас до єдиного порятунку – вхідних дверей. 

І коли вони виявились закритими знадвору – приреченість в наших очах стала надто виразною і красномовною… 

***

І нагадую про свій Тг-Канал та інстаграм. Щоб підписатись на сторіночку – натискайте картинку соцмережі.