Додано 10 - 16 розділи!!!!!!!!!!

Я знайшла трохи вільного часі і додала останні розділи, які в мене наразі є в наявності. Взагалі, мені здається, що ця частина є найважливішою в історіі, оскільки тут і Карлос, і Еліза проходять через певні метаморфози.
 

В першому томі Еліза майже нічого не зробила - в кінці тільки прийняла ключове рішення, а так тільки ходила і думала: любить вона того Карлосе насправді чи ні? Карлос же взагалі нічим не переймався - робив все по інерції: там з кимось побився, там на когось накричав. Тож я вирішила додати героя, який би створив їм такі умови, через які вони були б змушені почати змінюватись. Цим героєм став Люцифер. Зустріч з ним змінила їх обох. Так герої стали більш живими.
 

....................................................................... 

Я мовчки дивилася на них, готова до наступного удару. Гретхен, звільнившись, вирівнявся. За його спиною розкрилися крила, а в руках з'явився меч. Він миттєво кинувся в атаку. Дамір, вийнявши свій меч, так само рушив у мою сторону. Моя реакція залишалась холоднокровною, я лише байдуже дивилася на них, а потім клацнула пальцями. Навколо мене з'явилися напівпрозорі силуети зі зброєю, готові вступити в бій. Вони миттєво атакували моїх нападників, дозволяючи мені вільно рухатися вперед. Гретхен, помітивши мою спробу втекти, відкинув своїх супротивників і направився за мною. Дамір намагався слідувати за ним, але мої привиди оточили його, перегороджуючи шлях.

• Як ти можеш так нахабно поводитися з богами? – обурено вигукнув карлик, раптом з'явившись переді мною. – Хто ти взагалі така?
• Легіон, – відповіла я множиною голосів одночасно.

...........................................................................

Двері були відчинені. Карлос з обережністю увійшов всередину і завмер на місці від того, що він побачив там. Маркус повільно увійшов за ним. Він озирнувся і наблизився до обвугленого тіла в чорній мантії.

• Здається, що Леон не зможе нам допомогти. Що ми будемо робити тепер, пане?

Карлос не відповів, і Маркус повернувся назад, щоб зрозуміти, в чому справа. Карлос сидів біля дверей, тримаючись ледве на ногах і хапаючись за голову.

• Це я винен у всьому! Це я винен у всьому! Це я винен у всьому!

Маркус підійшов до нього і, злегка нахилившись, запитав:

• У чому справа, пане? Ви вже бачили подібне багато разів! Що саме могло вас так зламати?

.......................................................................

• Ти хотів моєї смерті, - спробувала я пояснити.
• То й що? Ти також хотіла моєї смерті! - раптом закричав він. - Ти мовчки спостерігала, як я помирав знову і знову протягом 14 років, і навіть не намагалась це зупинити! Гадаєш, мені подобалося палати знову і знову на сонці лише тому, що я одного разу повірив словам якоїсь там богині? Ти думаєш, що я хотів для себе таку долю? Та я хотів тебе врятувати!

Його очі почали червоніти, місячне світло додало їм таємного блиску, і його тіло почало перетворюватися, стаючи помітно сильнішим та вищим.

• Ти знову сердишся на мене, - підсумувала я, ніби не тільки емоції, але й магія ховалася в цьому погляді.

Почувши мої слова, він подивився на руки, і його зовнішність стала такою ж, як і була.

• Вибач, я не завжди можу це контролювати, - його визнання звучало, ніби шепіт вітру, що несе неймовірний тягар в собі.