Привіт, читачі й колеги!

Мене звати Сергій Вільх, і це перша моя книга. Люблю кіберпанк, стімпанк і стару-добру фантастику. Цікавлюсь розвитком ШІ, що і надихає, і лякає своїми темпами та інноваціями. Маю помічницю і бета-рідера, що виправляє і направляє мене, але хочу отримати від створення книги якомога більше спілкування з авторами свого й не лише свого жанру. Тож запрошую на сторінку, завжди взаємно коментую та підписуюсь. 

А поки познайомлюся зі своєю книгою “Ліга видатних райтерів” та її вайбом

Колись вони створювали цілі світи. Та з появою штучного інтелекту опинились на узбіччі літературного всесвіту. Таємничий незнайомець пропонує дружній команді зібратись знову. Тільки тепер - для участі у реалістичній і небезпечній кібер-грі та повернути собі славу та успіх. Однак, ставки тут значно вищі, ніж вони думають. Та й чи можна завершити цю гру, просто натиснувши кнопку "Exit"?

_____

Загальний mood книги

Квартира Агати: 

Агата та Ремі:

Поки все, підписуйтесь на профіль, щоб не пропустити нові візуалізації. 

_________

Уривок з нової глави: 

– Отже, ми з батьком розробили нову гру. Вона носить чорнову назву Парнас* і створена спеціально для людей творчості. Перший її етап – для райтерів. Але не тих, хто пише зараз слогани чи комікси, ні, вона – для професіоналів своєї справи. Таких, як ви. – професор красномовно глянув на Макса та Ліну. – Крім того що ця гра – шлях до повернення вашої популярності, участь в ній оплачується. 100 кредитів за участь, 500 – за фінал. – тут він замовк, даючи час оцінити винагороду. Кредити – це не просто гроші. Це комплексна валюта в яку входили енерго-модулі для відновлення енергії, навчання в будь-якій з шкіл, продукти з магазинів чи ресторанів. Зазвичай, щоб прожити більш-менш комфортно вистачало одного кредиту в місяць. Тож сто – це було більше, ніж щедро. Однак, якщо кредити потрібні були Ліні, яка з Алексом ледь виживали на їх скупі заробітки, то Макса зачепила фраза про повернення популярності. Він знав, куди бити і у своїй справі був бійцем, не гіршим за Максимума. 

– Час подумати? – здійняв брову Макс. 

– Майже немає, мої шановні друзі. До гри – три доби, і якщо ви відмовитесь, я муситиму шукати інших гравців. Однак, в світі майже померлої літератури, ви – були кращими з кращим. – продовжував наносити удари Кріг. І хто б встояв перед такими? 

– Я відміню свої бої. – сухо відповів йому Макс. І Ліна зрозуміла – це була згода. 

Гарного вечора!