Хоча моя книга "Пори року. Зникнення Зими" далека від жанру "жахи", кріпові моменти там теж присутні. Це стосується Діаниних кошмарів. Один із яскравих образів з її снів ― середньовічний замок. 

Отож, я знову мучаю ШІ. Як же ж він бачить замок із Діаниних снів?

І раптом перед її очима виринув замерзлий у часі замок: величезний, він діставав до самих верхівок дерев, гострими вежами розпилював небо, покинутий, моторошний. Колись замок був, скоріш за все, гарним, із вихром життя, але тепер від нього тхнуло панічним страхом. Вікна без жодного світла, як, власне, і все в цьому жахові, обплутані павутинням, немов сховок примар.

(Розділ 5. Сталкерство)

Дерев’яні двері з залізними засовами вкриті товстим шаром пилу, ніби це самі темні хмари опустилися на них, та й так і залишилися, щоб не впускати нікого всередину. А ще двері замку, як і стіни, були вкриті червоними плямами ― кров застеляла весь простір навколо. У повітрі зазвучав фальшивою нотою металевий присмак.  

(Розділ 5. Сталкерство)

Діана пам’ятала, що поривалася піти у зворотному від замку напрямку. Він її до безумства лякав! Та поява нізвідкіль вже знайомої дівчинки-зомбі зупинила Діану від такого рішення.

(Розділ 5. Сталкерство)

Ця дівчинка легким рухом відчинила двері, ніби ті не важили ні грама, і зайшла всередину. Нараз перед Діаниними очима відкрилася широка зала, по якій літало павутиння та затхла атмосфера.

(Розділ 5. Сталкерство)

 

Діана тяжко зітхнула, згадавши і дівчинку-зомбі, якою є вона ж сама ― це без сумніву, адже це вона… винна у смерті своїх батьків (вона і тільки вона!); і кров зі щілинки дверей, і крик, і…

Діана важко ловила носом повітря. Їй стало душно, і в очах защипало. Дарма вона зачепила цю тему! Від сліз її відділяє лишень один крок.

Ще й Майк продовжував лізти в душу:

― Що ще тобі снилося?

Не буде вона йому більше нічого розповідати. Ще одне слово ― і полетить точнісінько в прірву сліз.

― Я відповіла на твоє запитання. Тепер твоя черга. Де знаходиться той замок?

― Ну-у… ― Майк доторкнувся до потилиці й натягнуто промовив: ― Колись ми, може, там побуваємо. Той замок ― він же ж твій… твоїх батьків. Хоча місцина там моторошна. Подейкують, що люди оминають той ліс семимильними кроками.

― Коли ми зможемо туди відправитися? ― Діана подивилась поперед себе, бувши готовою зірватися хоч зараз. Їй не терпілося побачити на власні очі ілюзорний замок. Можливо, тоді він перестане навідуватися до її снів, розбившись об реальність?

(Розділ 10. Ліс із кошмарів)

Як вам останній арт? Достойний обкладинки? ;)))