Найважчий розділ для написання

Всім привіт! Продовжую ділитися прогресом своєї роботи над містичною книгою жахів, котру пишу в співавторстві з іншим автором. Останнім часом я працював над одинадцятим розділом цієї книги і він дався мені найважче. Чому? Не тому, що я не знав про що писати))) Багато разів потрібні сцени стояли перед очима й існувало розуміння, куди рухатися далі. Тут більше в мені почало говорити хвилювання, щоб все пояснити в чудовій формі, приділити увагу деталям минулого, котрі були приховані від читача більшість сюжету книги. Одним словом все йшло до розв'язки і я ставив перед собою дуже великі вимоги для досягнення. Звісно, що при написанні ставався часто й ступор у деяких важливих моментах, і у вирі основних подій я знову примудрився деякі прізвища героїв поплутати, без цього ніяк))) Коли величезний обсяг інформації опрацьовуєш, то імена другорядних героїв можуть магічним чином змінюватися. На щастя, я завжди перечитую написане й виправляю подібні речі. 

  Боротьба над розділом була запеклою, проте я переміг і вдалося його завершити із великою радістю. Сподіваюся, що книга вийде цікавою, із своєю оригінальною та незабутньою атмосферою й знайде відгук у серцях кожного з читачів))) Пишемо ми її так довго, заради цього проекту я поки так відійшов від інших моїх книг, але створюється справді книга для довгого читання. Не знаю чи буде там страшно, бо в мене своєрідний погляд на жахи, більш психологічний))) Знову додам, що очікування обов'язково виправдає себе і коли книга буде виходити офіційно, то вона приверне увагу своїм сюжетом та героями точно. Та і я трішки відпочину потім від напруженої роботи над однією цілком завершеною книгою, щоб потім повернутися до Аквілону, адже про нього забувати теж не можна, на мене там чекає Малґа і я це добре пам'ятаю. А хто читав ще мою п'єсу "Трагедія роду О'хара", то теж знає, що там треба нам нанести візит до Моран-Тану, тому що один цінний скарб для серця й королівства там ми втратили, тому команда із короля, імператора й мольфарки повинна вирушити у цей суворий край вогню та попелу за цим самим скарбом. Я все не припиняю говорити про себе оці важливі сюжетні лінії, котрі обірвалися на самому цікавому. Ми все продовжимо обов'язково в свій час, адже відпочинок мій буде дуже мізерним і я одразу приступлю до інших своїх книг. 

  Тепер же поділюся із вами фрагментом із нової книги, тут вже дещо гумористичне додав, не втримався розбавити похмуру атмосферу книги чимось веселим. Ну ще й стараюся приховати значні спойлери від читачів, тому обираю самі нейтральні уривки, котрі нічого такого секретного не розкривають?

"Начальник поліції впевнено рушив до дверей сторожки, а за ним поквапився й Джефрі, на ходу ховаючи за пояс свій пістолет. Проходячи повз огорожу, поліцейський намагався проникнути зором за таємничу завісу туману. Йому здавалося ніби звідти на нього дивляться тисячі мертвих холодних очей і всі вони пронизують його душу крижаним впливом, намагаються зрозуміти, навіщо чужинець прийшов порушувати їхній споконвічний спокій. Насупившись, чоловік спробував викинути із голови подібні думки й не звертати уваги на власні дивні відчуття. З нього вже достатньо було злих та кровожерливих привидів. Треба було зосередитися на реальній справі. Підійшовши до будинку, Рей постукав у вхідні двері. Ніхто не озвався з іншої сторони й тиша продовжувала тиснути на барабанні перетинки.

-Хм, дивно, дуже дивно....- простягнув собі під носа Рей, із здивованим поглядом вивчаючи зачинені вхідні двері.

-Що таке, Рей?- поцікавився в колеги Джефрі- Невже містера Вітта немає вдома? Куди ж він міг тоді подітися?

-Та бути такого не може, щоб його не було вдома!- заперечив товстун й озирнувся на туманне кладовище- Ну не пішов же він посеред дня здійснювати огляд цвинтаря. І чого б це? Може, заснув й не чує стукоту?

Рей обійшов будиночок, дістався до невеличкого віконечка й сильніше постукав в нього. На цей раз всередині почувся якийсь рух, а потім хриплий голос з-за дверей прокричав чоловікам:

-Чого вам треба, кляті духи? Забирайтеся геть, я вас не кликав. Не потрібно мене переслідувати. Достатньо вже було й минулого разу. Йдіть собі на цвинтар, а мене облиште. Я не хочу втручатися у ваші таємничі справи.

Джефрі та Рей переглянулися між собою, витріщивши очі від здивування, почувши такі дивацтва від діда-сторожа. Потім, Рей першим прийшов до тями, прочистив горло й заговорив, притулившись до вікна:

-Якого біса, містере Вітт? Тут не духи до вас із візитом прийшли, а поліція! Відчиняйте двері, важлива розмова є.

-Га? Що ще за духенція така?- знову закричав дід з-за дверей- Не кликав я жодної духенції. Забирайтеся геть, поки я не схопив гвинтівку й не всипав вам добряче порохом. По-хорошому вас попереджаю. Не гнівайте старого Йоахіма, а то потім пожалкуєте, що йому дорогу перейшли.

-Містере Вітт, та годі вам, ви що не впізнаєте мене?- розсердився в свою чергу і Рей, забарабанивши кулаком по склу вікна- Це ж я, Рей Аткінсон, з поліції, колись вам допомагав місцевих хуліганів ганяти. Чого ви нам погрожуєте? Ми не духи і нічого злого вам не бажаємо. Годі вже жарти вчиняти, виходьте. Тут свої й боятися не треба.

-Свої? Які ще свої?- зарепетував містер Вітт, впадаючи у лють- В мене тут немає своїх, одні ворожі та чужі привиди довкола. І я не можу нікому з них довіряти. Зараз я вам своїх покажу, зараз ви все побачите, мізерні підступні духи! Я вас нагодую свинцем так, що тікати будете далі, чим бачили.

В цю ж мить двері різко відчинилися і на порозі з'явився розлючений сторож. Він був худорлявим, високого зросту, із сивим коротким волоссям та великою білою бородою. На його голові смішно підскакував круглий чорний бриль, а на тілі була одягнута стара подерта військова форма. Блакитні очі діда були розширені від гніву та страху, рот викривився набік, а в руках він стискав стару запилену гвинтівку. Піднявши її догори, дід ляснув нею в повітря й оком не мигнув. Шкутильгаючи, він почав метушитися довкола будинку, шукаючи вдаваних привидів. Злякавшись, Рей та Джефрі кинулися врозтіч і тепер стояли під стіною будинку, тримаючись за власну табельну зброю.

-Якого біса ви по людях стріляєте?- не своїм голосом озвався Рей, весь затрусившись з переляку- Могли когось із нас і поранити. Містере Вітт, агов, тут немає привидів.

Дід раптово спинився, заспокоївся та придивився до поліцейських перед собою. Роздивившись їхню форму та налякані бліді обличчя, він неочікуванно широко посміхнувся та поквапився до них.

-Чорти мене вкусіть!- гаркнув сторож, відкладаючи в сторону гвинтівку- А ви тут що робите, панове поліцейські? Служивих я завжди радий бачити в будь-яку годину. Чому одразу не попередили, що це ви постукали? Я то думав, що знову духи приперлися на кладовище."

 І ще додам трохи цікавих ілюстрацій, щоб можна було відчути цю атмосферу книги без зайвих слів, адже в ній і герої, котрі лише опосередковано згадуються, мають за своїми плечима якусь глибоку та трагічну історію.