– Той хлопець не людина, а андроїд чи кіборг. Хрін їх зараз розбереш. Бо їх зараз роблять досконало схожими на людей! Як низько пали зараз люди, вже з іграшками для ліжкових втіх на людях лижуться! – бовкнула обурено Килина, – Я розумію, що в усі віка люди тягнули до своїх ліжок навіть нечисть та представників іннародів, але це якийсь перебір!

 І Килина невдоволено стиснула пухкі, червоні вуста, кидаючи гнівний погляд на закоханих, наче зараз схопить тарілку і за жбурне в бідолашну парочку.

– А що тут такого? Ну подумаєш...вони ж просто цілуються, а не щось непристойне роблять. От якби не тільки цілувались, о це так…– пошуткувала я.

 Я якось раніше не придивлялася що там нового по кіборгам та андроїдам, бо мені ця тема була не цікава. Та і дороге то задоволення. Я запам’ятала, що були якійсь кумедно смикаючи лапками роботи, але вони і близько не були схожі на те що бачу зараз. В мене відчуття, що я древнє викопне, що довго спало і прокинулося в майбутньому. Цікаво, а хто виробник? Знов з Об’єднаної Азії? Бо в нас в державі, таких технологій нема. За виключенням звісно, виробництво бронемехів та дронів. Тут вже наша держава лідер. То ж існування таких моделей мене дуже здивувало.

– Ти не розумієш, бо така наївна і ще молода. Люди повинні бути з людьми. Бо так правильно. А з цими людиноподібними машинами можна хіба що гратися. Я ще чула деякі роблять з андроїдів та кіборгів копії своїх вмерлих родичів і вже з ними продовжують жити як жили. Це ще жахливіше! Якби хтось так поплямував пам’ять про мого брата, я б того збоченця пристрелила, – безапеляційно повідомила Килина.

– Ну кожен, переживає горе по своєму. Може для когось це вихід побороти біль втрати, – припускала я.

– Тобто, ти б теж замовила копію Марко? І тебе б не лякало що воно лише імітує життя і краде пам’ять про твого коханого, а одного разу може зійти з розуму і вбити тебе? Бо вже часто стаються випадки, коли ці бляшанки злітають з клепок та нападають на господарів. Плюс їх зламують і використовують проти господаря, – обурилася Килина, став похмурою.

 Я опустила очі і задумалась.

 Килина права, я не уявляю, що б було якби я зустріла кібер копію мого милого. Так, може, зовнішність була ідентичною, навіть поведінка, але ж це дійсно була б брехня, бо мій мозок помилково вводив мене в оману. Але в реальності це була б все ще не людина, тим паче не моя кохана людина. Я відчула моторошну огиду.

 Хоча…а в що ми закохаємося? Хіба не в образ людини який самі собі вигадуємо? Так яка різниця з кісток та плоті вона чи металу та пластику?

 Он закохуються люди просто переписуючись чи просто спілкуючись по відео зв’язку чи граючи в ігри, просто знаючи тільки аватар гравця.

 Я заплуталася.

– Я не знаю що тобі відповісти на це…– розгублено розповіла я.

– Ну добре, пробач, що згадала про болюче. Але треба розуміти, що люди повинні ставати до пари з людьми, а це все якесь збочення, – добавила Килина.
"Полювання на Місяць"