Читаємо фінал болючої пристрасної історії кохання на межі:

– Маркусе, я не знаю що тобі відповісти, – дивлюсь в його занепокоєні очі та мало не плачу.  

– Ніко, я привіз тобі подарунок від мами, – дістає з кишені старовинний кулон з білого золота з синіми каменями, як дві краплі води схожий на браслет, який він купив мені в антикварній крамничці в Гліфаді того неймовірно щасливого для нас дня. І я вмить розумію, чому тоді він зробив мені саме цей подарунок. 

Маркус одягає подарунок мами мені на шию, а у мене до горла підступає давкий ком, і сльози рікою ллються з очей. Не можу збагнути, що відбувається? Точніше – не вірю! 

– Маркусе, не треба,  будь ласка, – тихо кажу. Моє серце розривається від кохання до нього, але я відмовляю:

– Ні, Маркусе, я ніколи не вийду за тебе, пробач.

– Я почув тебе, кохана моя. Я усе зрозумів. Але, я не можу без тебе, дівчинко. Ти сенс мого життя. Який вихід ти мені пропонуєш? – з болем запитує, затискаючи коробочку з каблучкою в моїй руці.

– Вихід? А він один у тебе, як і в мене – просто видихнути й забути. Та, вдихнувши на повні груди знов, зробити наступний крок та рухатись далі.

– Ні, Ніко! Кохана, мила моя, рідна, я не здамся!..