ФАКТАЖ

Кенотаф це в перекладі з грецької порожня гробниця, в якій немає небіжчика.

Скіфи вірили, що смерть це лиш перехід від одного життя в інше. Як ти жив на цьому світі, таке життя тебе чекає й на тому. Тож помирали спокійно, не хвилюючись за своє "майбутнє".

Хоча, ні. Все таки хвилювались. Бо брали з собою, на той світ, все що мали на цьому. Посуд, рабів, конюхів, коней, зброю та навіть дружин. Хто зна, як воно там, в невідомості, а так ти з усім своїм, отже питань нема - з мечем та луком - воїн. З царським учтом - цар. Сам один - ну прихопи з собою хоч чашку, та якийсь коржик.

Але не завжди випадало бути похованим в рідній землі, де соплемінники й по степу забальзамоване тіло сорок днів повозять, й у могилу поруч покладуть весь скарб. Інколи гинули войовничі лучники в чужих землях, а побратими не завжди могли доставини тіло на батьківщину. 

Й що тоді, йшов скіф в інше життя голий та босий? Ні! 

Його рідні в такому випадку будували кенотафи, тобто  могиу в якій ховали все що ховають порядні скіфи, аби померлому на тому світі було чим боронитись від ворогів та куди влити запашного кумису.

Як саме ці речі за сотні й тисячі кілометрів потрапляли до загиблого, то вже зовсім інша історія.

СЮЖЕТ

–        І що – не поспішаючи зістрибувати з коня запитав Артабаз – там всередині сакський цар, з рабами і жоною зариті?

Тимофій, що розпочав підйом обернувся і побачив, що всі троє навіть не спішились.

–        Тут не має людських тіл, це кенотаф – сміючись відповів він – ходімо поки сонце світить в спину.

Кенотаф, пояснив Тимофій, поки вся четвірка збиралась на гору, це курган в якому немає тіла. Загинув, скажімо сколот десь на чужині, і не зуміли його тіло привезти на батьківщину. Тоді зводять курган над могилою, кладуть все що знадобиться покійнику, таким чином передаючи йому заочно все, що треба.

Діти Степу. Розділ ХVI (ч.2)