Пасажири долі

Вітаю! Сьогодні завершив публікувати пригодницько-романтичну повість Пасажири долі про подорож випускника школи, якого батьки відправили до дядька у Владивосток. Дорогою хлопець не лише зустрічає своє кохання, а й потрапляє у різні ситуації, які змушують його діяти рішуче, розсудливо та іноді навіть безстрашно. 

Запрошую на декілька годин перенестися в атмосферу купе потяга, колись найдовшого в світі маршруту.

Не забудьде улюлені напої та смаколики ;)

Також буду радий гостям в Instagram :)))

 

2 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Еліза Донцова
19.02.2024, 08:44:24

Виглядає цікаво! Додам у список для найближчого прочитання!))

Показати 2 відповіді
Еліза Донцова
19.02.2024, 17:30:38

Юлій Череп, Дякую!)))

avatar
Олеся Мрійниця
18.02.2024, 23:14:04

Книга дуже цікава. Прочитала на одному диханні. У цієї історії є душа. Дякую, Авторе))

Юлій Череп
19.02.2024, 02:39:52

Олеся Мрійниця, Дякую вам за підтримку! :)))

Інші блоги
Візуал до 10 глави "Метелики в раю"
Наступного дня, у неділю, щоб хоч якось заглушити це внутрішнє безумство, я вирішив влаштувати виїзд на природу. Я набрав Сергія, запропонував йому та його дружині Мар'яні поїхати за місто до озера подихати свіжим повітрям.
Знижка 25% на Служницю для боса!
Всім привіт! Сьогодні діє класна знижка на мою книгу Служниця для боса. Це цікава та інтригуюча історія про сучасну Попелюшку і впливового боса, у якого дуже багато таємниць. Коли Аделіна влаштувалась на роботу
Підтримайте новинку в день народження
Привіт, щойно запустила новинку, прямо в день народження, буду вдячна за підтримку книги. Анотація до книги "Донька (не) від шефа" Мія виходить на нову роботу, але її шефом виявляється батько її дитини... І як на
Обрана. Дар МІсяця...
ДАР МІСЯЦЯ Рея вирушає в дорогу. Вона ще не знає, куди саме має йти. Не має карти. Не має готових відповідей. Є лише ліс, молодий вовк поруч і голос її серця. Але цього разу Рея починає чути те, чого раніше не могла. Дерева. Річки. Гори. Не
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше