Привіт любі друзі та відвідувачі блогу! Що ж, написала нову главу свого пригодницького роману "Дім втрачених ілюзій." Під час роботи над цим розділом зловила себе на думці, що пишу книгу жахів...)Глава вийшла досить моторошна своєю атмосферою, наче сценка з якогось хоррор фільму. Я не любитель страшного кіно та книг, але деякі читачі, побачивши обкладинку до моєї книги та прочитавши пролог, впевнені, що пишу я саме в подібному жанрі...))Цікаво, у вас також при погляді на обкладику, виникає почуття, що це книга жахів? 

 Напевне, я б і сама так подумала і закрила роман одразу ж після прологу..) Сама це розумію, але змінювати нічого не буду, так як подекуди в моєму романі буде лякаюча й моторошна атмосфера. (Закинутий замок зі страшним минулим, кладовище, мертвий ліс і тд.)Але, сподіваюся, що ви зрозумієте, що в першу чергу в мене підлітковий пригодницький роман з небезпекою, пригодами, романтикою, загадками і тд...) Але друга частина розділу "Нічні відвідувачки" й справді схожа на сценку зі страшного фільму. Цікаво, що вас лякає найбільше? Особисто на мене неабияке враження справляють ляльки та діти ...)) Колись в дитинстві бачила фільми про злих дітей та ляльок, і з тих пір боюся цього чомусь найбільше...) В цьому розділі будуть такі дівчатка...) По традиції, невеликий шматочок з глави та ілюстрація (хоча й не настільки моторошна, але ці дівчатка мене теж чомусь лякають)

Раптом двері зі свистом відчинилися, ніби їх щосили штовхнули ногою. Ден намагався не дихати, вдивляючись у маленьку щілину між підлогою та простирадлом. У проймі стояли дві дівчинки, як дві краплі води схожі між собою. На вигляд їм було не більше семи-восьми років. Світле кучеряве волосся прикрашали величезні банти, а одягнені вони було в однакові білі сукні з рюшами, на яких виднілися сліди чиєїсь крові. У кожної в руці було по довгому кинджалу. Вони когось покалічили дорогою сюди? Ден закрив долонею рот, намагаючись подолати хвилю сковуючого жаху. Тільки б ніхто через нього не постраждав!

 — Виходь до нас гратися! Ми теж хочемо у хованки.

 — Та нема його тут! Він, швидше за все, у четвертій палаті ховається. Б'ємося об заклад, я перша його знайду?

— Не дочекаєшся!

   Грайливо підстрибуючи, дівчатка повернулися у коридор і, як він зрозумів, вирушили на пошуки до сусідньої палати.

   Ден, як пригорілий, вискочив з-під укриття і вибіг за двері. Усередині щось вибухнуло від болю. Залишалося якнайшвидше дістатися до ліфта. Затиснувши долонею бік, він кинувся тікати. Біль у рані перехопив подих, голова запаморочилась, а тіло почало відносити до стіни. Напевне, він не розрахував власних сил. Ліфт знаходився у протилежному кінці коридору, і до нього залишалося не менше сорока метрів. Ден з тривогою озирнувся. Дівчата як у воду канули. Це трохи заспокоїло, і він зробив зусилля, щоб знову перейти на біг. Взуття ковзало по блискучій плитці, а білі стіни звужувалися, віддаляючи заповітну мету. Здавалося, він потрапив до чергового фільму жахів. Мозок відмовлявся сприймати реальність.