Милі читачі!

Ми підібралися до найгострішого моменту в романі Розлучення. Сім балів за Ріхтером

Чи погодиться Іван на розлучення? Можливо, висуне якісь вимоги? Що далі буде з Мією та її концерном?

Його монолог не коментую. Закидати йому зраду вважаю нижче своєї гідності. Мені неприємно, що Іван переді мною виправдовується, але не просить вибачення. Усе, що сталося, для нього – не більше, ніж прикрий епізод, який я маю зрозуміти й прийняти без жодних умов.

– Я дуже співчуваю тобі й твоїй жінці, що ви втратили дитину. Справді, мені дуже шкода. Але я хочу поговорити про інше. Наш шлюб був помилкою. Він був приречений від самого початку. І ситуація, у яку ти потрапив зі своєю… коханкою, – останнє слово вимовляю із запинкою, бо воно мерзенне, майже лайливе, – це підтверджує. Ми маємо розлучитися. Якби я від самого початку знала, що в тебе є кохана жінка, то ніколи не погодилася б вийти за тебе заміж. Ти вчинив нечесно й непорядно, не повідомивши мене про неї.

І вже дуже скоро відбудеться листування з анотації:

«Запроси мене, будь ласка, на побачення».

Стискаю зуби до хрускоту. Ледь утримуюся від короткого радісного «Так!».

«Я не зустрічаюся із заміжніми жінками», – пишу їй натомість.

«Я подала на розлучення. Засідання вісімнадцятого».

«Напишеш, коли розлучишся».

Вимикаю звук і перевертаю телефон екраном донизу, щоб не виникло спокуси продовжити листування.

* * *

Вона для мене – усе. А я для неї – просто запасний варіант…