Трохи візуалізації...)))

Звітуюсь: за сьогодні написала дуже мало - 450 слів. Ну, так буває)) Коли не йде письмо... Але й стільки слів - перемога! 

Поки ви в очікуванні, ділюсь візуалізацією. Пінтерест не перестає мене балувать, підкидуючи картинки :))

– Вона чимось схожа на мене… – злякано прошепотіла Діана, відсахнувшись.

Ця гостя немовби зовсім її не бачила – повільно пройшла повз, абсолютно не кліпаючи, як примара. Вона прямувала на звук пісні.

(Розділ 1. Незнайомець)

Денис збився, дивлячись на Діану своїм фірмовим поглядом. Шоколад в його очах розтопився – Діана відчула, що починає тонути в ньому. Їй це до запеклого трепоту в колінах не сподобалося. Вона шпарко вирвала свою руку. Денис прослідковував за її рухами зі злегка прикритими повіками.

– Ще жодна дівчина не витримувала мого погляду…

– Невже ти серйозно думав, що від одного твого погляду я буду пісятися кип’ятком? – нервово засміялася Діана.

(Розділ 2. Подарунок)

– Кого ти обманюєш? Я вже давно помітила, що з тобою щось коїться. Усе чекала, коли ти сама розкажеш, а ти все ніяк.

[...]

– Мені часом здається, – продовжила Вікторія ламким голосом, – що Денис мав рацію, коли говорив, що ти лише прикидаєшся подругою.

(Розділ 3. Розлита кава)

І він [Денис] накинувся на Майка, чітко цілячись в шию. Майк вивернувся, на ходу дістаючи свій клинок.

– Дідько, ти серйозно?! – У його очах загорілися недобрі вогні.

– Та ні, це ігри в мене такі. – Денис покрутив кинджалом між пальцями.

– Мало дісталося минулого разу? Хочеш добавки?

Денис засміявся, а наступної миті замахнувся з ударом.

(Розділ 4. Не будіть в мені любові)

За воротами школи на Діанин телефон прийшло повідомлення:

@ Куди прямуєш?

Діана почала крутити головою, але Майка так і не побачила: лише дерева, трояндові кущі без бутонів та широка асфальтована дорога. Невже він сталкерить за нею?

Діана заричала, відписуючи:

@ Не твоє діло!

Послідувала швидка відповідь:

@ Не нароби дурниць.

(Розділ 5. Сталкерство)

До речі, я підписувався на роль охоронця Єдиної, а не сльози їй витирати.

Діана відштовхнула його від себе, вдаряючи в груди:

– Ну то не витирай!.. Не треба мені твоїх ніжностей…

Наступної миті Майк із силою притиснув її до себе, обійнявши за плечі.

[...]

– Поплач. Видуши з себе всю зайву рідину – стане легше. От побачиш, маленька.

(Розділ 10. Ліс із кошмарів)

Майк впевнено відчеканив, надягаючи назад свою маску:

– Я залишусь тут на правах охоронця принцеси.

Любомир задумливо обвів його поглядом і гмикнув:

– Не довіряєш? Похвально. Я завжди тобі повторював, що з довірою не потрібно легковажити. Трішки довіри – добре. – Любомир неквапно підійшов до каміна й запалив сірника. – Довіра, як вогник на цьому сірнику, здатна подарувати спокій та умиротворення. А якщо переборщити, – Любомир кинув сірник до камінного багаття, – довіра спалить тебе дотла, як неконтрольований вогонь. Так, довіряй – але не цілком і повністю.

(Розділ 13. Любомир)

Денис усім серцем проклинав закон Мерфі: батарейка здохла під час самісінького апогею. А ще цей бісячий біль!

Денис себе так паскудно ще ніколи не відчував. Навіть тоді, коли пробував коктейль, котрий робив його схожим на звичайну людину. Безперечно, чудно відчувати себе без «суперсили», але тоді було ще стерпно, а зараз…

(Розділ 14. Лист-шет)

– Дивись, сонце, – хижо випльовував слова [Владислав], – існують чотири категорії Пір року, які прекрасно співіснують разом. Тільки от Єдині у цю концепцію аж ніяк не вписуються, січеш? Ви – лишень жалюгідна помилка природи, яку потрібно знищити. Шкода, що цього під час великої війни не сталося. Але справедливість рано чи пізно візьме гору. Можливо, ти навіть не доживеш до того часу. Така маленька, така крихітна… Мало що з тобою може трапитися… А Майк не завжди зможе бути поруч. І Темний Лорд так вчасно з’явився. Виправить помилку природи – і все стане добре. Як треба.

– Тобто у твоєму уявленні Темний Лорд – поборник справедливості? – незворушним тоном мовила Діана, хоча всередині все кипіло. – Тоді чого ж він зачепив ваше плем’я своєю справедливою рукою, вбивши Майкових батьків?

(Розділ 15. Судді)