В рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457 взяла читати “Практичну педагогіку” Ксенії Демиденко https://booknet.ua/book/praktichna-pedagogka-b416518 і згадала, що декілька років тому читала цей твір на іншому сайті. Цікаво було згадувати, що я пам’ятаю, а що ні) І здається мені, що поведінка героїв з тих під стала дещо відвертішою (чи не вплив це Мореаса Фроста?), хоча про Мореаса — це так, щоб посміхнутися.

Отже пишу на цей раз відгук, а не рецензію, бо автор тут — як риба у воді, знає все про шкільне життя, і критикувати не піднімається перо. Як завжди насолоджувалася стилем і коротенькими дотепними жартами щодо подій і поведінки героїв.

Основна лінія — це стосунки між вчителем і учнем, що переросли в кохання. Отака ділема — як класний керівник повинен любити свої учнів, щоб не перейти грань? Соня так виклалася (не тільки стосовно Вовки), що більше не змогла бути шкільним класним керівником. Один клас, як справжнє кохання, — залишився в неї єдиним на все життя.

Гарно, що її зусилля не пропали даром, знайшла підхід до кожного і вивела в люди майже всіх. А Титренка так взагалі врятувала від кривої доріжки. Можу повірити, що вчитель здатний бути таким, як Соня. Більш того, вчитель повинен бути таким як Соня, але, нажаль, в сучасній школі вчителі далеко не всі розуміються на шкільній педагогіці.

Щодо основної проблеми стосунків, то дійсно, шість років різниця у віці — серйозна річ. Для мене чотири роки колись були прірвою, а пізніше три роки не відчулися взагалі. Насправді різниця у віці нівелюється, якщо молодший партнер має більший життєвий досвід, ніж старший, як вийшло у Соні з Вовкою. В їх випадку — це не варіант мама-син, хоча психологи мають в класифікації стосунків і такий різновид.

Тож кохаймося не дивлячись на різницю у віці!

PS: єдине, щоб не з москалями)