– Ніко, маю до тебе одне важливе прохання, – Маркус теребить мої пальці, а я роздумую про ситуацію, що склалася, схиливши голову на його плече. Ми повертаємося на острів з нашої невдалої подорожі до Афін.  – Яке, Маркусе? – припіднімаю голову, залипаючи поглядом в його очах. А він такий милий у своїй непохитній наполегливості, та заразом з тим, такий серйозний. – Дівчинко, благаю тебе, постався до цього відповідально і не сперечайся зі мною, як ти любиш, – не дорікає, ні, а наполегливо просить. – Я хочу, аби ти негайно переїхала до мене. І питання тут  не тільки в тому, що я бажаю бути з тобою щоночі. Питання  твоєї безпеки. Обіцяю тобі, я розберусь і все залагоджу. Але зараз маю бути стовідсотково впевненим, що тобі нічого не загрожує, й у мене розв'язані руки. Тепер ти моє слабке місце, і мої вороги це знають. Тому просто дослухайся. І ще один важливий момент – ти більше не працюєш в моєму клубі. – Тобто? Ти мене звільняєш?