Вітаю, мої любі сонечка!!!

Мирного, спокійно всім дня та гарних вихідних!

Запрошую вас до історії Адріани та Захара, з роману, "Крижане серце сніжинки". Сьогодні на цю книгу діє остання знижка у передплаті, бо вже після півночі, книгу буде завершено, відповідно буде закрита передплата. Тож кого зацікавила історія, буду рада бачити вас на сторінках цієї книги.

Уривок.

— Сніжинко, тобі, що робити більше нічого? Для чого це все? — Адріана оглянулася, чоловік позаду наближаючись хмикнув та суворо продовжив допитуватися. — Як далеко ти б ще зайшла, якби трюк зі сигналізацією не спрацював?

Дівчина повільно повернулася, розгублено дивлячись на чоловіка. Щось дивне та незрозуміле коїлося з нею. Дивилася на Захара, що стояв зовсім поруч, одягнений лише в спортивний світло-сірий костюм та капці. Серце вискакувало з грудей, а рум’янець, що вкрив моментально щоки, видав її. Тепер було соромно, і просто хотілося втекти, але ж примружившись та вдаючи впевненість, дивилася на Захара.

— У мене є робота, — це одне. Ти питав для чого це все?!! — Знизала плечима. — Не для чого, а для кого?!! Для тебе. — Нервово ковтнула повітря, запевнивши. — Я далеко й так зайшла... Та якби ти не вийшов, я б пішла готувати, «Олів’є».

— Для мене? — Здивовано поцікавився чоловік, хоча на його обличчі ще вирувала суворість.

— Забагато честі. — Фиркнула. — Я й так для тебе забагато сьогодні зробила, і, що? — З викликом заглянула в його очі. — Ніякої реакції. Ти образився та поводишся, як неприступна скеля, тож ображайся далі.

Розвернувшись дівчина рушила до своїх воріт. Байдужість цього чоловіка дратувала. Схоже вона щось не так зрозуміла, або ж в його словах був обман. Йшла додому, й ледь не плакала.

— Адріано! — Надто суворо покликав Захар.

У дівчині боролися дві сили, одна хотіла зупинитися, інша ж бажала втекти. Вперто йшла додому, але до своїх воріт не дійшла. Захар великими кроками наздогнавши її, зупинив.

— Сніжинко, то ти чого приходила?

— Щоб тебе позлити. — Ледь не зі сльозами фиркнула, дивлячись в очі чоловіка.

— В тебе вийшло. — Посміхнувся Захар, та пригорнувши дівчину до себе, зізнався. — Хочу сказати, що мене ще так ніхто не чіпляв, і ніхто так оригінально не підкочував.

Адріана підняла погляд великих очей на чоловіка, з надією запитавши.

— То ти вже не сердишся на мене?

Захар розсміявся, на мить ніжно торкнувся її вуст своїми гарячими губами, ніжно прошепотівши.

— Вже не серджуся. — Зітхнув та щиро зізнався. — Я й не сердився, просто чекав доки ти прийдеш першою. — Красива посмішка торкнулася вуст чоловіка. — Хочу сказати, ти перевершила всі мої сподівання.

Дівчина нахмурилася, його позиція сидіти та чекати, зовсім не влаштовувала її.

— А якби я не прийшла?

Продовження історії тут...

P.S.

Приємного читання та гарних емоцій.

Окремо хочу подякувати тим читачам, які були зі мною та героями, впродовж усієї історії, підтримували та надихали. Спасибі вам, мої любі!!! Ви моє все, а ваша підтримка безцінна!!! Завжди ваша Лія Тан.❤️❤️❤️