Знижка та анонс❤️

Привіт, мої любі❤️

Робочий тиждень нарешті вийшов на фінішну пряму, а отже залишилося лиш кілька годин до омріяного відпочинку. І аби прикрасити ваші вихідні, я приготувала для вас кілька гарних книг, а також анонс наступної книги. Тож, починаємо❤️

"Чужа іграшка" новинка від авторки бестселеру "Лист до мажора" Богдани Малкіної. Книга, яка не залишить вас байдужою, змусить серденько розриватися від почуттів та нагадає студентські роки з першим коханням, першими драмами та розбитим серцем, яке так легко зцілити дібравши правильних слів. Книга, чиї персонажі настільки реальні та живі, що іноді забуваєш про те, що це лише вигадка. Тож, щиро запрошую до історії та сподіваюсь, вона сподобається вам так само, як і мені❤️

У книзі "Її таємниці" ми наближаємося до останньої третини книги, тож встигніть придбати її за найнижчою ціною, адже після завершення, книга зникне із сайту❤️

І я не можу оминути нагоди показати вам буктрейлер новинки, що вже скоро зʼявиться на моїй сторінці. Це буде друга книга серії "Високі температури", що розповідатиме нам історію Емілі та Валентина. Книга матиме дві часові гілки, тож показую вам лише перший тизер, а другий, про сьогодення, уже незабаром зʼявиться❤️

І в моєму телеграмі ви можете побачити обкладинку до цієї книги, під назвою "Брудні наміри"❤️

Щодо першої книги серії – історія Квіточки та Антосика, вже сьогодні о 23.00 ми спострігатимемо за тим, як перші іскри між цими двома, перетворюються у шалене полумʼя. Тож додавайте книгу в бібліотеку та зустрінемося у новому розділі книги "Палка ненависть". І буду рада дізнатися ваші думки щодо всього цього, адже на нас очікує... страшне зізнання від Антона❤️

— Час йти додому, — лунає над голово. грізний чоловічий голос. Киваючи, я розумію, що дарма сюди прийшла. Та відсуваючи горня із чаєм, бажаю встати, але відчуваю, як чоловічі долоні лягають на мої плечі, змушуючи заклякнути, навіть не дихаючи. — Не вам. Ви залишаєтесь тут, у нас ще є теми, які ми мусимо обговорити. Наодинці, — кожне його слово, промовлене із натиском, змушує мене відчувати, як серце пропускає кількасот ударів, а кров приливає до обличчя. Шум крові, що гудить у вухах, глушить усі слова, що промовляє у відповідь дівчина. Я лиш бачу, як вона підводиться та із сумним поглядом, киває мені на прощання, виходячи з кухні. І лише тоді, Антон прибирає руки.

Також, рада повідомити, що друкована книга "Грозові небеса" вже опівночі надійде у продаж, усі деталі шукайте в моєму телеграмі, або інстаграмі❤️

Ну і сьогодні ми із Богданкою даруємо вам знижечку на нашу спільну книгу "Навчи мене"❤️

Він досі тримає мої пальці, ніби… ніби боїться того, що піду. І від цього руки починають тремтіти. Він же не може через це так хвилюватися?

Його доторки впливають на мене надто дивно – хвилюють та збивають дихання. Я боюся цього. Тим не менше, коли Марк відпускає мою долоню, впевнившись у тому, що я нікуди не збираюся йти, відчуваю розчарування та навіть якесь спустошення. 

Хіба можливо пережити стільки всього лиш від звичайного доторку?

– Розповідай, – просить він м'яко. 

Кидаю короткий погляд на його зацікавлене обличчя, а потім повільно заплющую очі. Так буде простіше, якщо не бачитиму його. Якщо вдам, що я далеко звідси. На острові Амазонок, куди чоловікам закрита дорога.

– Ти сміятимешся, – гірко всміхаюся зі своєї жалюгідності. Хочеться викласти все, як є, але не знаю, з чого почати.

– Обіцяю, що ні.

Зітхаю, закриваю обличчя руками. У мене нічого не вийде! Як сказати йому, що я просто не змогла відмовити? Що Сніжана з легкістю мене притиснула та мало не змусила б піти на той вечір? 

– Не хочеться бути білою вороною. Всі мої однокласниці уже заміжні, мають сім'ї, чоловіків, дітей. А я… я досі… Загалом, хочу прийти на зустріч із вродливим чоловіком. І щоб вони нарешті відчепилися від мене та знайшли собі іншу жертву для обговорень.

Випаливши усе, мов на духу, забуваю лиш додати, що страшенно незручно почуваюся, коли поряд зі мною особа протилежної статі. 

– Але… чому саме я?

– Тому що більше немає до кого звернутися.

Марк мовчить надто довго. Розумію, що він не хоче мені допомагати. Соромиться, чи боїться. Чи просто не бачить сенсу витрачати на цю затію свій час.

– Все гаразд, Марку, – я досі на нього не дивлюся, але відчуваю присутність чоловіка фізично, – якщо в тебе не виходить, або ж… Загалом, мені й самій буде не легко. Тож, можливо…

– Я згоден, – тверда впевнена відповідь змушує скам'яніти. 

Хіба не цього я хотіла? Хіба не цього просила в нього? Але згода все одно лякає до паніки. Як тепер не видати перед усіма свій страх? 

Пригладжую волосся рукою та наважуюся поглянути на Марка. Схоже, що він ні на мить не відводив очей. Пильно дивився весь цей час, бачив всі мої емоції. 

Раптом він насуплюється, стає похмурим.

– Тільки взамін я попрошу щиро відповісти на одне запитання. 

Тепер я не в змозі відвести погляду через клятий страх. Роздивляюся його вродливе обличчя, поки маю таку можливість. Від того худорлявого хлопця з розтріпаним темним кудлатим волоссям не залишилося нічого. Тепер він чоловік. Дорослий, впевнений у собі та привабливий. Має якийсь дивний магнетизм, який змушує всередині все завмерти. 

Що він збирається запитати у мене? Про те, чому я просто не знайду собі справжнього чоловіка? 

Сковтнувши колючий клубок, який неприємно дряпає горло, киваю та затамовую дихання. Якщо запитання виявиться надто особистим, краще піду, ніж відповідатиму про незайманість у двадцять три чи щось таке.

– Цей глибокий страх, який не дає тобі навіть глянути на мене, це через мою сім'ю? Через те, що трапилося десять років тому?

– Ні, – розгублено хитаю головою, блідніючи в мить, – ні, Марку, це не так…

Звісно ж, ніхто достеменно не знав, що відбулося тоді, але чутки про Лебединських ходили різні. І приємними їх не назвеш.

– Я просто… – відчуття, ніби от-от втрачу свідомість. – Це в мене… я така… з усіма, Марку. Ти тут ні до чого…

Не віриться, що я сказала йому правду. Спину покриває холодом, мені хочеться провалитися під землю, зникнути з його очей, втекти якомога далі. Натомість продовжую сидіти, ніби прибита до м'якого крісла, та дивлюся на те, як напруженість на обличчі хлопця змінюється ошелешенням.

Не та вже Амелія, Марку, еге ж? Не відчайдуха, що готова знову з тобою щось утнути… Хоча, враховуючи мою пропозицію…

– Але я не розумію, – він знову насуплюється, але тепер радше через те, що задумався, – ти не була такою…

– Я просто хочу, – знову заплющую очі, однак, цього разу, щоб стримати сльози, – щоб ти пішов зі мною туди. Нічого не випитуй, будь ласка.

– Вибач, я не подумав…

– Мені вже пора, – підводжуся та вішаю сумочку на плече, – я напишу тобі в повідомленні час та місце зустрічі. Бувай, Марку!

До зустрічі на сторінках моїх книг❤️

З любовʼю, Дарина❤️