Вітаю, букнетівці! ❤️

Ірина прийшла до Влада, а він...

Робіть висновки самі... зокрема, чи варта книга вашої уваги.

До біса! Він веде мене своїми коридорами, як колись — за руку. А я навіть не бачу, куди йду. Стіни, двері, вікна і... вбиральня.

— Чому ми сюди?.. — думки в голові не з найкращим сюжетом.

— Мені потрібно. А тобі краще вмитися. — він вказує поглядом на умивальники. Сам іде далі.

Дивлюсь у дзеркало, ніби крізь себе.

Досить, Іро. Колись ти йому вірила. І сьогодні знову... майже.

Чую, як спускає бачок воду. І відкриваю кран...

Холодна вода допомагає прийти до тями. Не до кінця, але... Я — знову я: почуваюся дещо краще. Хоч тремтіння рук, як і тривога всередині, нікуди не зникає. Остання, навпаки, посилюється ще більше.

Паперовими рушничками прибираю зайву вологу з обличчя. Погляд знову в дзеркало: що робити далі? Їхати в поліцію? В офіс? Писати викрадачам, що я... капітулюю? Що документи вже завірені всіма печатками? Це неправда — вони не повірять. І Емі доведеться платити... за мою брехню своїми сльозами.

Обіймаю.

Мирного дня, українці!❤️