Всім доброго дня! Я знову виповзла  з новою історією "Погляд з відблиском хвиль". Щось з серії "а якби все було трошки не так". Чого чекати? Буде палац, пригоди, русалонька. А також загадки минулого та світ потойбічного. Трохи пригод, дрібка детективу... кохання. Заходьте.

У казках люди рятуються від нечисті. Б'ються з нею, борються проти магії. Але люди навіть не здогадуються, що нечисть сама іноді прагне порятунку. І для таких як я, люди це страшні та небезпечні істоти, від яких слід ховатися. І за власного бажання, я б ніколи не вийшла до них… але мені довелося сховатися серед ворогів, щоб вберегтись від свого племені. Мені нема дороги назад, але й серед людей я ризикую опинитись на багатті… якщо мене викриють.

Уривок з історії для ознайомлення.

Едгар мовчки кивнув, його більше бентежила думка про те, звідки взялася ця дівчина. У темному провулку, одна, у сукні простої селянки. Але селянки не бігають містом без чепця, не розпускають волосся по плечах. У селянок не буває такої білої майже прозорої шкіри, під якою видно блакитні лінії вен. Не буває у селянок таких витончених пальців із чистими нігтями, таких гладких долоньок без жодного мозоля. Едгар скосив погляд униз, на акуратну дівочу ніжку, оголену зім'ятою спідницею. Боса, але ступні ледь припорошені пилом. Не помітно, щоб цими ногами звикли топтати каміння бруківки.

- Негайно до палацу. До лікаря.

Ельрік випнув груди, і грізно тупучи, попрямував кудись незрозуміло куди.

- Де ваш а карета? - втомлено зітхнув Едгар, крокуючи за ним.

Едгар підхопив дівчину на руках зручніше, щоб так сильно не звисала вниз голова. Якщо дівчину не вбив удар у голову, то крововилив у мозок точно доб'є. Ельрік завмер із занесеною для кроку ногою. Розгублено обернувся.

- Ми прибули пішки, я... я...

- Заблукав, - пробурмотів собі під ніс блазень, - тоді ходімо на площу. Потрібно знайти візника. Я звичайно знаний жеребець, але до замку на собі цю німфу тягнути відмовляюся.

- Фі. Ніколи не розумів твоїх жартів. Лицареві в радість допомогти дамі...

Едгар промовчав з приводу того, що врятувала дівчина Ельріка, а тягне її від чогось Едгар. Наче лицарям на радість тягти таку ношу і почесно. Це все для гарного слівця і для балаканини, а для важкої роботи є прислуга.

- Я не лицар, - зітхнув Едгар, - можемо пошукати лицаря і всунути йому дівчину.

Як і очікувалось їдкість на свою адресу Ельрік не вловив. Точніше не зрозумів. Не вперше.