Про Аквілон та релігію в ньому

Всім привіт! Я надто рідко публікую тут блоги через те, що майже часу немає на відступи від творчості. Більшу частину моїх сил зараз йде на одну велику книгу в жанрі містики, яку я пишу в співавторстві й хочу одразу завершити, щоб потім спокійно публікувати вже готові розділи до неї. 

У маленьку проміжки між цією творчістю, я пишу великі поеми, які присвячені певним історичним періодам у магічному світі Аквілону, котрий для мене поки є основним важливим циклом. Більша частина поем присвячена життю імператриці Теодори Вліндрел на прізвисько "Велісарія", яка була змушена після трагічної смерті свого чоловіка прийняти владу у великій імперії на свої плечі й утримувати престол для малолітнього сина. І звісно, що акули великої політики одразу почали точити зуби на імператрицю. Крім цієї збірки, я іноді пишу й інші поеми, які показують різноманітні перспективи тих чи інших подій й звичайного життя через призму інших народів світу. 

От якраз про релігії світу Аквілон я трішки й поясню у цьому блозі. Коли світ був тільки створений, то він являв собою кулю й один величезний материк, на якому жило три народи. Перший народ жив у горах і відносився до категорії гуманоїдів, тобто був гігантами. Вони поклонялися богу гір Анґреносту й жили розрізненими кланами на чолі із своїми вождями. Часто, гіганти воювали між собою. В низинах же півдня й тропічних лісах сходу жили дві раси, які традиційно відносяться до категорії звірорас. Але не потрібно уявляти одразу антропоморфних звірів, які ходять на двух ніжках й розмовляють між собою?

Ні, зовсім ні. Ці істоти мали багато людиноподібних рис, але й з елементами конкретних істот тваринного світу. Камаранти, або змієлюди, мають зовнішність подібну до ельфійської, але замість ніг у них зміїний хвіст, а на руках гострі пазурі, в роті отруйні ікла, а очі сяють яскраво й наділені вертикальними зіницями. В свою чергу, кітцуне- це маленькі людиноподібні істоти, які мають замість вух лисячі вушка, такий же самий пухнастий хвіст, ікла, пазурі на руках й ногах, їхні очі подібні до кішок й ще є відмітки на щоках, подібні до котячих вус. Камаранти поклоняються Зміїній Королеві, одній із іпостасей Матері-Природи. Ця богиня приймає криваві жертви, заохочує до битви, полювання, поєдинків, схвалює хоробрість й засуджує страх. Камаранти здатні сміливо рушати назустріч смерті, бо таке в них жорстоке вчення, яке передбачає вічну славу поряд із їхньою богинею. 

У кітцуне в ті часи існувала сама перша мирна релігія. Це культ лисиці Фортунати та її дітей-стихій. Ця релігія вчить любити й поважати природу, творити добро, допомагати всім та кожному й цінувати мир, спокій і красу навколишнього світу. Такою була картина світових релігій до приходу Залізного Короля. Цей лідер гігантів об'єднав всі клани під однією рукою й повів їх завойовувати низинні землі. Гіганти швидко підкорили звірораси й створили на їхніх землях Залізну Імперію, чия основна  релігія бога Анґреноста почала пригнічувати віросповідання інших народів. Великі процеси всередині імперії призвели до великих повстань, як деяких гігантів, так і рабів, а наслідками цього всього став великий катаклізм, котрий розколов єдиний материк на різні окремі частини й призвів до поступового занепаду імперії гігантів, чий бог перестав відповідати на молитви й вони стали безбожними вигнанцями. 

Звірораси мігрували на східні новоутворені острови, які назвали Фалінестійськими й там дві релігії остаточно сформувалися на півночі й півдні, відповідно. Через свою віддаленість від основного материку, звірораси залишилися самобутніми й зберегли свою культуру, уникнувши чужого впливу. 

В свою чергу, на основному материку були утворені два нових народи- ефілнуарці(тобто ельфи) і масагети(тобто люди). Ельфи поклонялися Найтіелі, богині природи, а також її дітям Імлаху, Німрас, Ейраду, Аланхейї, Квенту, Файноку й Філарелю. Всі ці боги символізували стихії, мудрість й полювання. Ельфійська культуру була дуже розвиненою й високою, вони постійно мандрували та досліджували свої землі, тому це призвело до розселення ельфів по більшій частині материка й створення Ефілнуарської імперії. Обманом, ельфи заманили сусідніх масагетів у своє рабство, а також завоювали Північну Фалінесті, підкоривши й камарантів. Зрозуміло, що тоді пішла тотальна програма по нав'язуванню домінуючої імперської релігії, як єдино вірної для всіх. 

Масагети стародавніх часів мали в своєму суспільстві тотемізм, вклонялися теж стихійних богам, але у них вони мали інші імена й трактування. На відміну від камарантів, люди легко піддавалися ельфійському впливу і це згодом відобразилося у їхній пізнішій культурі. 

Після занепаду Ефілнуарської імперії й дивовижного зникнення ельфів почався період великих масагетських міграцій. Люди, які довгий час були рабами ельфів, просто розгубилися й не знали, що їм робити. Поступово, стався розкол людей на два народи. Перший складався із чистокровних масагетів, які змогли частково зберегти старі традиції. Ці люди попливли за море, віднайшли материк Недайн й стали першими недійцями. Інша категорія людей сильно змішувалася з ельфами й переймала їхні звички й релігію, через що вже стали напівельфвами, які згодом оформилися у степових й гірських, або моравських аґрестійців. Довгий час аґрестійці поклонялися Найтіелі у іпостасі Матінки Природи й її дітям. Але після того, як стався напад стародавньої першосили Морок на ці землі, то серед народної маси виділилася дівчина Малґожата О'хара, яка поклала кінець кочовому періоду, почала засновувати міста й поселення, які склали потім королівство Західної Аґрестії. Тоді й була написана релігійна книга "Відвернення Аґнії" яка закріпила нову, більш вдосконалену релігію аґрестійців. В ній, головною богинею пантеону стала Аґнія, богиня свободи, миру й вітру. За легендою, вона була воїном й воювала із силами зла, поки вони її смертельно не поранили. Тоді зіркою богиня впала на землю й померла, щоб відродитися вже іншою, пройти тяжкий смертний путь, навчитись цінувати мир й красу природи, творити дивовижні чудеса, а потім вона остаточно перемогла сили зла, здійснила свою грандіозну промову з гори Киримлиці й вознеслася на небо, залишивши у спадок свою релігійну книгу. Так любов до природи запанувала в цих землях разом із пацифізмом. 

Багато ще процесів відбувалося у світі, для яких не вистачить одного блогу точно. Якщо коротше сказати, то далі повернулися камаранти, які почали прагнути повернути свої споконвічні землі. Через це спалахнув конфлікт, адже Зміїна Королева була ворожою мирній Аґнії аґрестійців. Згодом, з-за моря повернулися недійці, які допомогли подолати сили демонів й камарантів, витіснили нелюдей із цих земель й заснували імперію Аквілон. Звісно, що центральною релігією був культ мудрості Файнока, який сповідували недійці. Але існувала політика дружби народів, тому васали імперії аґрестійці не зазнавали утисків у своєму власному віросповіданні. Пізніше, на вулканічних островах утворився інший етнос, який складався із тих аґрестійців, які бунтували проти влади імператриці Ґрости Вліндрел. Їх заслали у вигнання за море, де вони знайшли небезпечні вулканічні острови із монстрами, гобліноїдами та драконами. Виживаючи у таких умовах вигнанці трансформувалися у сатріанців, чия релігія Культ Полум'я стала домінуючою у Моран-Тані. Релігійною книгою був Корі'Тан, а основним богом пантеону Файрос, як бог війни й радикальних змін. (Як маленький приклад відмінності релігій, приведу те, що для аґрестійців Файрос- то Бог родинного вогнища й рідної домівки в цілому, а для недійців- Файнок - покровитель ковалів).  

Коли в Моран-Тані повалили монархічний лад й прийшов до влади матріархат із класовою системою, то жорстокість релігії тільки збільшилася. Послідовники культу полум'я могли здійснювати людські жертвопринесення на вогнищі, спалювати немовлят в окремих випадках й нещадно винищувати чужинців з-за моря й єретиків. Сатріанці стали самими відомими за свою нетерпимість до інших релігій. Недійців вони ненавиділи, а над аґрестійцями знущалися, адже не могли зрозуміти, як мирна богиня може взагалі існувати в цьому світі. 

Тема вийшла дуже великою і про неї можна довго дискутувати. Різні приклади взаємодії народів й релігій можна побачити в моїх поемах, в книзі "Хроніки Аквілону", а кому цікавий приклад саме сатріанської агресії, то, знову ж таки, все це є і в поемах, і в озвучених Лексою Кюро поемах, і в п'єсі "Трагедія роду О'хара", де був епізод сатріанського руйнівного набігу.