Знижка — на Соломію та Всеволода!!!

Вітання, мої хороші!!!

Сьогодні діє остання знижка цього місяця, на роман "Умови контракту".

На вас чекають: протистояння героїв; владність та суворість головного героя, що має славу гульвіси; відчайдушність та впертість тендітної героїні, що бажаючи допомогти батькові, встрягла у халепу.

ЧИТАТИ ТУТ...

Уривок.

Хтось гримнув дверима. Здригнувшись, оглянулася, до неї повільно наближався Всеволод. Вираз його обличчя був надто серйозних, в очах палав гнів. Ця суворість лякала, адже надто пильно дивився їй в очі, та мовчав. Серце у грудях колотилося в шаленому ритмі. Здавалося чула кожен стукіт свого серця, так і завмерши з простим олівцем у руках, дивилася на нього.

Нарешті губи чоловіка поворухнулися.

— Тобі, що не будь приходило на телефон? — Зірваним тоном запитав.

— Приходило. — Кліпнула очима й повернулася до фліпчарта, знову почала малювати.

— І...? — Знову зірвався чоловік.

Мовчала, вимальовуючи новорічні кулі на ялинці.

— Соломіє?!! — Буквально прошипів на вухо. — Не хочеш нічого, мені сказати?

Не оглядаючись дівчина знизала плечима.

— А, що повинна, щось сказати?

Чула як чоловік важко зітхнув.

— Це було давно. Розумієш... — Почав винуватим голосом Всеволод.

Різко оглянулася, перебивши його.

— Ти про, що?

— Про те, що прийшло тобі на телефон. — Напружено кинув.

— Я... — Знову почав він.

— Стоп! — Всеволоде, мені не потрібна твоя сповідь. — Тихо та впевнено промовила. — Це твоє життя, воно мене не цікавить. Я не відкривала цієї гидоти, й заблокувала того хто прислав це, та там знову щось приходило, я вже не дивилася.

Кілька хвилин пильно дивився на неї.

— Можна твій телефон.

Знизала плечима, сухо запитавши.

— Знову ритимешся в ньому?

— Хочу подивитися на те, що прийшло. — Напружено кинув.

— Дивися.

Взяв телефон, розблокував його. — Отже, запам’ятав графічний ключ, що ж доведеться змінити. Знову малювала візерунок на кулі, справді заспокоювалася малюючи. Виводила старанні лінії, закарлючки, малювала малесеньку сніжинку.

Довго мовчав та клацав в телефоні, а тоді підійшов до неї.

— Дякую, Дюймовочко. Ти справді не тільки красива, а ще й розумна.

Малювала гірлянди на ялинці. Знову дратувалася.

— Я просила тебе не робити мені комплементи, я цілком можу обійтися без них. Дякувати мені, теж не потрібно. Тобі пощастило, що я не справжня твоя наречена, а то б влаштувала розбір польотів і не факт, що тільки тобі. І відео точно було б відкритим, а так мені огидно, на це все дивитися, і на твої подвиги теж. — Розмалювавши одну кульку, взялася за іншу. Перевела подих. — Краще подивитися професійний фільм, не люблю аматорське фільмування.

Соломія знала, зараз знову зірветься, та хай тільки спробує.

— Невже тобі байдуже? — Напружено поцікавився він...

Гарного дня та приємного читання!!!