Одного разу після прочитання 13 розділу "Пір року. Зникнення Зими" моя віддана читачка Єва Лук'янова написала такий коментар:

Я думаю, Майк зробив найправильніший вибір, так як він любить Діану...всі ті зимні охоронці до нього були далеко не такими, як він... (Цікаво, чому вони були такі, а він ні, можливо, справа у вихованні і різній долі)Думаю, він зламає систему

Слова "чому вони були такі" наштовхнули мене на думку, що потрібно ввести ще одного Зимнього, щоб читачі побачили реальну різницю між Майком та іншими з його роду. Я це хотіла зробити у другій частині, але думала-думала — і збагнула, що це треба зробити терміново. Тим паче це буде в тему. І вуаля, у 15-му розділі з'явився новий персонаж — Владислав. 

Фрагмент:

— Як забажаєш, — розчаровано зітхнув він і взяв гранатовий сік. — Ой, а я ж не привітався! Мене звати Владислав. Для такої симпатичної дівчини, як ти, просто Влад. — Ото приставучий тип! Невже натяків не розуміє? Діана нічого не відповіла. — Знаєш, вітання — це двосторонній процес, — образився той. — Тепер твоя черга.

— Типу ти не знаєш? — кинула шпичку вона. Очі Владислава від здивування широко розчахнулися. Діана долила масла у вогонь: — Відьма! Так мене звати.

— Як же я вас ненавиджу, усіх Єдиних. Ви — помилка природи, яку потрібно тримати в шорах, інакше весь наш світ полетить в тартари.

— Ваш світ такий слабкий, що полетить в тартари через існування якоїсь там помилки природи? Тоді він дійсно не заслуговує на існування! — Діана намагалася вирвати руку, але Владислав вхопився мертвою хваткою, ще й сильніше здавив, явно насолоджуючись її болем. Проте Діана ззовні залишалася холоднокровною — це його ще більше привело в стан біснування. Діана зрозуміла це по його лютому поглядові.

...

— І тобі, значить, зовсім не жаль? — зовні спокійна, запитала Діана. — Не жаль, що загинули невинні люди? І можуть загинути ще?

— Я Зима, сонце. — Владислав стиснув так міцно її лікоть, що в неї аж серце ледве не розірвалося від дикого болю. Але Діана з незвичною наполегливістю продовжувала не виражати жодних емоцій, бувши холоднокровною. Вона не дозволить цій мерзоті насолоджуватися своїм болем. — У мене крижане серце. Жаль і провина мені не відомі. Повір, Майкові теж. Ми ж не якась там жалюгідна помилка природи. 

— Ей ти, жалюгідна помилка природи, швидко відпустив її! — Несподівано виринув за спиною Владислава Майк і — о боже! — як Діана була рада його цієї миті бачити. — Глухий?! Відпустив, я сказав!

Його погляд зачепився за Діанин лікоть, який ще зовсім нещодавно безжально стискав Владислав. Діана тільки зараз помітила, що на ньому залишилися величезні синці, які, втім, поступово зникали. Очі Майка широко розкрилися. Він злегка провів пальцями по синцях. — Це він тебе так?.. От гнида! Йому не жити. 

Для довідки: "полетить в тартари" — від "тартар", "пекло". Можливо, правильніше було б в однині, але мені не звучить по контексту. 

Коментарі читачів часом мене наштовхують на цікаві ідеї...)