Грайливо бешкетуючи, покидаємо ванну кімнату. Маркус зупиняється посеред спальні. Красивий, розморений і такий, до біса сексуальний. Здається у мене з'явився шанс здійснити мій задум. Вирішую, що Маркус на це однозначно заслужив. Підходжу впритул до того карколомного бога.

– Не заперечуєш? – дивлюсь в його очі...

– Ніко, ти не повинна, якщо не хочеш, – зупиняє мене, торкаючись мого підборіддя. 

– Але мені хочеться, Маркусе! – несміло кажу, знічуючись. – Але попереджаю. Подібного досвіду я не маю.

Відводжу погляд від його гіпнотичних синіх очей та дивлюсь перед себе. Зависаю, роздивляючись без жодної краплі збентеження. Те, що я бачу, вражає, приваблює, манить.

А Маркус ледь торкається моїх губ, а вже за мить пристрасно та палко цілує. Обіймає, стискаючи до хрускоту. Ми ще деякий час тонемо в тому шаленому поцілунку. Його близькість, запах, дикий запал так дурманять. Ох, Маркусе! Мої почуття на долоні, так легко читаються. Твої, наче також. Та чому мені так складно повірити, прийняти за правду? Наскільки ти щирий? Яку гру ти задумав? Ніяк не віриться, що я стану черговою Попелюшкою.

А Маркус шепоче на вушко:

– Ти неймовірна, Ніко! Я не очікував!

– Ти також, Маркусе, ти також, – посміхаюся і вже не вперше задаюсь цим питанням та спантеличую його. – А що буде далі?