…коли авторка міняється місцями з героїнею…#13

Вітаю, любі читачі і читачки!

Доки у процесі публікації мій роман “Шлюб на трьох”, вас, мої любі, побільшало до 2500!

Це нове приємне число для мене і водночас нагода повернутися до рубрики, у якій авторка знайомиться з новими читачами, розповідаючи про себе як про персонажку.

(Для тих, хто лише віднедавна читає мене, пояснюю: коли число відстежувачів моєї сторінки досягає "круглого" щабля — 2000, 2500 і т.д., я розповідаю якусь історію з власного життя, щоб ближче з вами познайомитись). 

Довго думала, якій темі присвятити сьогоднішній допис, аж доки не згадала, що наприкінці цього допису дещо обіцяла і досі не виконала. А саме, я обіцяла розповісти про кумедні знайомства у моєму житті. Тож зараз буде дещо повчальна історія, яка трапилась понад десять років тому :)

Про те, як чоловіки неправильно розуміють знаки

Буяв травень. Світило сонечко. Героїня їхала маршруткою у свій гуртожиток. Сиділа якраз біля дверей і дивилася у вікно, коли маршрутка зупинилася на черговій зупинці в центрі міста. Зайшов рудоволосий невисокий хлопець і, кинувши погляд на Героїню, спитав:

— Ця маршрутка їде до гуртожитків на Пасічній?

— Їде, — відповіла Героїня з усмішкою (це важливо!).

У них зав'язалася розмова. Хлопець представився, назвімо його Загадковий Незнайомець, і вони протеревенили всю дорогу. Вийшли на тій самій зупинці. На підході до гуртожитку, в якому обоє жили, Загадковий Незнайомець наважився запросити Героїню на каву, на що вона відповіла, що має хлопця (він жив у тому ж гуртожитку))), тому:

— Вибач, можу запропонувати тільки дружбу.

Як їй здалося, Загадковий Незнайомець не засмутився і легко погодився на дружбу.

Так і вийшло. Дружба, до речі, полягала переважно у листуванні в соцмережах і періодичних нагадуваннях йому про те, що це л-и-ш-е д-р-у-ж-б-а, навіть тоді, коли вони все ж сходили на каву десь за пів року після знайомства і завершення університету.

Й от одного разу у відповідь на чергове таке нагадування про просто дружбу Загадковий Незнайомець не витримав і в довгому повідомленні написав приблизно наступне: він розуміє, що кава нічого не означала, що це просто дружба і все таке, але “коли я тоді заговорив до тебе в маршрутці, ти усміхнулась, позитивно на мене відреагувала, і я сприйняв це як зелене світло, тому я все ж думаю…”.

Чи варто казати, що в цей момент Героїня за монітором на своєму робочому місці не просто усміхалась, а дико реготала?

Довелося пояснювати йому, чому усміхнулася насправді. Чому? Бо одразу впізнала у Загадковому Незнайомцеві хлопця зі свого поверху, який теж був п'ятикурсником. Через центр міста, від університету, до їхніх гуртожитків їхали лише дві маршрутки, і якщо п'ять років живеш в гуртожитку, то не знати цього не можеш. Звісно ж, Героїня одразу розгадала, що запитання було лише приводом для знайомства, через те й мимоволі усміхнулась. А бідний “Загадковий Незнайомець” сприйняв це як “позитивну реакцію”. Буває)

Отож, дівчата, про всяк випадок звертайте увагу на те, чи ваша випадкова усмішка або слово не стали для когось “зеленим світлом”. Час іде, земля крутиться, але чоловіки досі не вміють розшифровувати знаки або ж роблять це неправильно :)

Любі мої, дякую за те, що залишаєтесь зі мною! Приємно, що вас уже стільки! Дякую за довіру коментарі, сердечка, а також запрошую до книги у процесі “Шлюб на трьох”! Якщо зазирнете почитати і залишите сердечко, це буде для мене чудовим подарунком сьогодні))

Нагадую, мій телеграм-канал тут.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя НОВА сторінка в фейсбуці