Вітаю, любі читачі! Як ви? Сподіваюся, ви у безпеці і зі світлом! Бережіть себе і вірте в наше ППО, все буде Україна. А ракети нехай повернуться сторицею тим, хто їх випускає.

Зараз трохи невчасно, але доки маю світло, публікую цей допис, який підготувала і запланувала ще вчора.

Вас, любі читачі, в мене знову побільшало! Прямо на Різдво зауважила приємний момент — число моїх підписників перетнуло позначку 1500!

Ох, це дуже і дуже приємно! І з нагоди такої круглої цифри що я повинна зробити? Правильно, знову опублікувати рубрику, у якій авторка знайомиться з новими читачами, розповідаючи про себе як про персонажку. 

(Для тих, хто лише недавно читає мене, пояснюю: коли число відстежувачів моєї сторінки досягає "круглого" щабля — 1000, 1500 і т.д., я розповідаю якусь історію з власного життя, щоб ближче з вами познайомитись. Ви можете погортати розділ "Блоги" на моїй сторінці і дізнатися трохи всього про мене з попередніх випусків цієї рубрики — раніше я так вітала кожну нову сотню підписників).

Отож, яка тема сьогоднішньої історії? Героїв моєї нової книги "Наречена з нетрів" звело випадкове знайомство. Нехай аж такої пригоди у авторки не було, але смішних, курйозних знайомств з представниками протилежної статі вистачало. Тож сьогоднішня історія:

Вечір, Львів і невезіння з англійською

Листопад. Вечір. Темно. Героїня повертається додому з курсів реклами. Паралельно вона відвідує курси англійської, але саме того вечора йде з рекламних через центр Львова. Її хлопець за кордоном, тож доводиться ходити вечорами самій. На Героїні її улюблені руді чобітки, руде таке осіннє-осіннє пальто, шарф… Підбори цокають, довге волосся розлітається на вітрі…

Вона говорить по телефону з мамою і якраз проходить повз готель "Львів", коли хлопець, що йде назустріч, раптом запитує: "Do you speak English?" [Ви говорите англійською?].

Як то кажуть, yes, of course [так, звичайно]. Звичайно, говорить, їй же треба практикувати англійську з іноземцями!

Радісна героїня кладе слухавку, каже мамі, що перетелефонує і повертається до хлопця, запитуючи, чим може допомогти. Хлопець починає тарабанити англійською щось швидко-швидко, так, що годі розібрати. Героїня усміхається і англійською просить його говорити повільніше. На що він відповідає: "Та можна й українською".

Чистісінькою такою українською відповідає! Можете уявити її розчарування? Вона про всяк випадок відступає на крок, дивиться на його портфель через плече і категорично запевняє: "Якщо ви хочете мені щось продати, то ні, парфуми мені не потрібні!" (Пригадуєте, раніше частенько вулицями ходили хлопці і дівчата, які продавали пробники?).

Хлопець сміється і запевняє, що нічого продавати не хоче, і що він не свідок Єгови (це було друге припущення Героїні). Він просто хоче познайомитись, бо от йшла вона вся така "ефектна" і дуже впала йому в око (він поетичніше розписав, але Героїня вже не пригадає дослівно).

Вона, звичайно, дякує за компліменти і все таке, хоче йти, але від хлопця виявляється не так просто відв'язатися. Він проводжає її до маршрутки і таки випрошує номер телефону.

Минає рівно два тижні. Знову вечір. Ще досі листопад. Знову Героїня повертається з курсів реклами. Цього разу йде трішки іншим шляхом, паралельною вуличкою до площі Ринок. Можете собі уявити — бруківка, ліхтарі, мало перехожих…

Назустріч йде хлопець. Інший, не той, що минулого разу. Між ними з героїнею залишається метрів десять чи більше, коли він запитує: "Do you have one minute?" [Чи маєте ви хвилинку?].

Героїня про всяк випадок гальмує, дивиться з осторогою, але відповідає, що так, має хвилинку. Хлопець одягнутий у коричневу парку, в стильну зимову шапку, на вигляд дуже схожий на іноземця. Вона вже готується до плідного практикування англійської, коли метрів за вісім до неї він каже: "Your eyes are very beautiful!" [Ваші очі дуже гарні].

Ага. Темно. Ліхтарі ледве світять. А він за десяток метрів розгледів очі! Чомусь, інтуїція їй підказує, що мета знайомства у нього та сама, що й у попереднього. І доки він не спробував познайомитись, Героїня відповідає ввічливим: "Thank you, thank you" і швидко йде геть. Йде геть зовсім розчарована у користі вечірніх прогулянок Львовом для вивчення англійської))

Попрактикувати англійську з іноземцями того листопада їй так і не вдалось. :)

п.с. У мене ще в запасі історія про знайомство в потязі, книгу про конярство і перекручену спідницю (там веселіше))) і про знайомство в маршрутці з тим, кого вже знала (це повчальніше). Розкажу ці історії за наступних нагод.

п.п.с. Я обіцяла подарунки з нагоди такої круглої цифри. Тож: ПОДАРУНОК 1 — сьогодні о 22:00 вийде позачергова глава "Нареченої з нетрів"; ПОДАРУНОК 2 — читайте завтрашню главу уважно, дочитуйте до кінця ;)

І нарешті головне. Дякую вам, любі мої читачі, що не втрачаєте цікавість до моїх творів. Дякую, що знайшли мене, а я вас! Попереду у нас ще багато цікавих пригод! Залишайтеся зі мною! ;)

Ваша авторка