"Зроби мені боляче" — фінальне слово

Вітаю, любі читачі і читачки!

Роман “Зроби мені боляче” завершений і вже є в повному обсязі на сайті! Переходьте читати мою новинку “Шлюб на трьох”, а прямо зараз влаштовуйтесь зручніше, щоб прочитати цей допис.

Як завжди, після завершення книги я пишу таке собі фінальне слово, але ще про жодну мою історію мені не хотілося сказати стільки всього. Поїхали.

1. Тема. Я взялася за цю тему, бо є дуже мало творів, де б її описували реалістично (а не як у “50 відтінках”))). Але у процесі написання виявила: легко визначити, якою точно тема не є, але важко зрозуміти, що насправді правильно і неправильно в ній. Одними з основних моїх джерел досліджень були тематичні форуми і сайти знайомств, адже саме там своїми думками і досвідом діляться живі, реальні люди, ті, хто “в темі”. Саме на таких сайтах я підгледіла деякі моделі поводження, ігри, покарання тощо.

Ця книга — НЕ спосіб пропаганди такого роду розваг, але вона й НЕ створена, щоб щось засудити. Мета лише просвітницька — позбутися міфів.

Крім того, історія Ярини і Данила — це в першу чергу історія двох конкретних людей, двох індивідуальностей, історія їхньої пристрасті і сильного ментального зв'язку, який Данило називає одержимістю, це НЕ історія теми загалом (бо тема занадто багатогранна, занадто багато проявів і способів реалізації може мати, щоб вмістити це все в одному романі про двох людей). В інших пар можуть бути інші сценарії, інші виклики. Далеко не всі (а ймовірно, саме меншість) взагалі практикують лайфстайл, але головна у темі здебільшого саме психологічна складова. (Тому якщо ви ще не читали книгу, зверніть на це увагу — чутливим і емпатичним людям може бути місцями некомфортно).

2. Чому своїми думками не поділився Данило? Відповідь на це питання проста й банальна — я боялася неправдоподібності. Написати цілісну історію про двох людей з протилежними “ролями”, та ще й коли одна з цих ролей — домінант, від імені кожного з них було б занадто… складно.

Ось що я маю на увазі. Як авторці, мені довелося зжитися з роллю Ярини, перейняти її почуття й емоції, зрозуміти її. Якби я стрибала від ролі до ролі, писала то від неї, то від нього, це загрожувало б не лише хаосом, а й награністю. До того ж, зжитися з роллю Данила у мене так легко не вийшло б.

Писати від імені чоловіка ПРАВДОПОДІБНО, будучи жінкою, завжди важко. А якщо це такий чоловік, як Данило, — удвічі важче. Я не хотіла набрехати, не хотіла зробити його ні занадто ванільним, ні занадто жорстоким. Кожну його репліку я виправляла по кілька разів, зважуючи, чи могла людина з його захопленнями і способом життя сказати саме так. Щоб написати всю книгу чи її половину від його імені, мені знадобилося б ще кілька місяців роботи, і то не впевнена, що залишилася б задоволеною результатом))

3. Правки. Правда в тому, що багато сцен, багато фраз Данила я редагувала, пом'якшувала вже на фінальному етапі редагування перед публікацією. У моїй чернетці деякі моменти набагато жорсткіші, деякі його слова і дії болючіші. Опублікована історія трішки ванільніша, ніж першопочаткова)) Чому я так вчинила? Бо починала я писати цю книгу саме як еротичний роман, а завершила як любовний) Коли герої привели мене до пункту призначення, я почала озиратися назад і зрозуміла, що десь на шляху покривила. До того ж, спочатку Данило мав бути аромантиком — людиною від природи не схильною до романтичних почуттів, таких як кохання. Я писала його десь до третини книги, виходячи з цього. Але потім зрозуміла, що це буде занадто стереотипно, і почала правити. Адже насправді здебільшого такі, як він, — звичайні люди, як і всі, цілком здатні проявляти емоції і кохати, просто крім кохання мають й інші потреби, захоплення, смаки.

4. Це найбільш складна в написанні моя книга, яка водночас писалася легше, натхненніше, ніж будь-яка до цього. Також це найбільш неоднозначна моя історія. І герой тут не зовсім той типаж, який люблять читачки. Але, як для авторки, саме герої цієї книги одні з найцікавіших для мене, бо писати їх було цікаво й складно.

Тепер можу зізнатися: мені подобається Данило. Попри його помилки і смаки, з усіх моїх чоловічих персонажів тепер це один з улюблених.

5. Пишучи цю книгу, найважче було тримати баланс, щоб не зробити розповідь ні занадто ванільною, ні занадто жорстокою, бо обидва варіанти далекі від реальності.

Як вам здається, вийшло в мене чи не дуже?))

Отож. Книга нарешті завершена. Дякую усім, хто читав, ділився емоціями, залишав сердечка і коментарі. Якщо маєте запитання, хочете, щоб я ще розповіла щось про книгу, пишіть у коментарях.

А також запрошую до книги у процесі “Шлюб на трьох”!

Нагадую, мій телеграм-канал тут.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя НОВА сторінка в фейсбуці