На омріяному порозі

Дорогі читачі,

Ось-ось мій перший історичний любовний роман подолає поріг у 100 тисяч переглядів!

ДЯКУЮ ВАМ за те, що читаєте мої книги!

Пам’ятаю, як минулого року заглядалася на інші ІЛР і думала: «От мені б так!». І ось маю! Це саме той випадок, коли потрібно попрацювати, а тоді тихенько спостерігати, як твоя робота наближає мрію)

У зв’язку з цією подією хочу поділитися з вами своїми планами щодо наступної історії в жанрі ІЛР. Отже, як я вже писала раніше, та й певна, багато хто здогадувався і без моїх коментарів, наступна книга буде про Елізабет Міделтон та Ентоні Лорі.

Анотацію поки притримаю.

Але хочу трішки вас подражнити й поділитися сценою, з якої у моїй голові почалася ця книга.

Тож, що відбуватиметься у перших главах роману?

Блу-хаус. Кабінет. Ніч…

– Що ви собі дозволяєте? – крізь зуби процідила Елізабет.

– Я стою спокійно. Це ви третеся об мене своїми, хм…, жіночими принадами, – промуркотів Ентоні, міцніше обійнявши Елізабет з-за спини.

– Ви щойно посягнули на мою честь! – з образою кинула дівчина.

– В мене і наміру не було робити щось подібне. Це ви вклали свою… честь мені у долоню.

– Негайно відпустіть мене!

– А ви обіцяєте бути хорошою дівчинкою і нікому не розповідати про нашу милу пригоду?

– Я зроблю так, як вважатиму за краще для себе!

– Цікаво, а як би ви відреагували, якби я зробив те, що краще для мене?

Елізабет ахнула.

– Лише торкніться до мене і я закричу, – пригрозила.

– Я вже це роблю, а ви поводитеся досить тихо. Можливо, я не там і не тим торкаюся?

І вимовивши це, Ентоні завернув голову і поклав міцний поцілунок їй на губи. Поцілунок вийшов коротким та безпристрасним, та все одно приємним.

– Мій кузен викличе вас на дуель за це!

Лорі голосно розсміявся.

– Такий поцілунок не вартий дуелі. А от цей…

Він зняв руку з грудей дівчини й схопив за обличчя так сильно, що її губки склалися бантиком. Повернув лицем до себе. Так цілувати Елізабет було набагато приємніше. На смак вона була така ж квіткова, як і на запах. Мабуть, чимось подібним смакують бджоли, коли збирають нектар.

І все ж, щоб вона не змогла розгледіти його обличчя крізь темряву, поцілунок довелося перервати занадто швидко.

– Ви мерзотник! – прошипіла вона задихаючись від гніву.

– У цьому я з вами не сперечатимусь. То чому така красива леді гуляє темним будинком, замість того, щоб розбивати серця кавалерів об паркет у бальному залі?

– Не ваша справа, – огризнулася і знов завовтузилася у його обіймах.

Дівчина так інтенсивно терлася об його стегна, що Ентоні не втримався і сам притисся до неї, при цьому гортанно простогнавши. Елізабет завмерла.

– Я вас поранила? Вам боляче? – переполохано запитала.

– Навпаки, ви приносите мені задоволення! Продовжуйте й далі тертися своїм апетитним задком у мої чоловічі причандали й мене точно настигне смерть. Французька смерть…, якщо ви розумієте, про що я.

Навряд чи Елізабет зрозуміла, але брикатися перестала.

– Ви чекаєте тут на коханця? – запитав Ентоні.

– Що? – обурилася дівчина.

– Якщо ви назначили у кабінеті зустріч своєму кавалерові, то краще, що б він не застав нас у ситуації, що може вас збезчестити.

– Я не назначала нікому зустріч! – образилась.

– Ох, мила моя, ви зовсім не опанували мистецтво флірту. Чоловікам іноді потрібно давати привід для ревнощів. А ще у вас повністю відсутній інстинкт самозбереження. Сказали б ви, що чекаєте тут на коханця, я б вже давно вас відпустив.

– Ви й так врешті будете змушені відпустити мене, – пригнічено мовила.

– Навіть не знаю…, так тісно притискати таку красиву міс до себе, дуже приємно. Я вже задумуюся над тим, а чи не викрасти мені вас.

– З мене б вийшла вкрай неприємна полонянка, – єхидно кинула вона.

– Навіть якщо я пообіцяю цілувати вас?

– Навіть так, – серйозно відказала.

– Навіть, якщо це будуть хм…, непристойні місця і незвичайні поцілунки?

– Тим паче так, – її голос став сиплим.

«Ентоні, якого чорта ти робиш? – питав він у себе. – Давно потрібно було покинути дівчину та спуститися в галерею». Натомість він безсоромно фліртує з невинною міс Міделтон і отримує від цього колосальне задоволення. Він стільки разів уявляв, як ось так триматиме її у своїх обіймах, що зараз просто не міг відмовитися від цього. Навіть, якщо обійми вийшли не зовсім такі, як він бачив у своїх фантазіях. У них на Елізабет було значно менше одягу і брикалася вона біля нього не через те, що хотіла відсторонитися.

Цікаво, чи відчуває вона його збудження? Мабуть, ні. Інакше б так сильно не притискалася.

Він вже збирався відпустити свою жертву, коли за дверима почувся жіночий сміх.

– Допомо…, – кінець слова заглушила долоня, яка лягла на рот дівчини.

– Шшш…, – прошепотів їй Ентоні, торкаючись губами місця, трішки нижче вушка.

Це не був поцілунок. Але реакція Елізабет на цю близькість, одурманила його. Шкіра під його губами покрилася мурашками: вони починалися з вилиць, опускалися до шиї та ховалися десь у декольте.

Він подавив стогін збудження. Його теплий подих обпалив її шкіру і ще сильніша хвиля сирот покрила тіло Елізабет.

Не усвідомлюючи того, що робить, чоловік притисся губами до вилиці дівчини. Цього разу це був поцілунок: ніжний, але з натиском. Вологими дотиками губ, він опустився до її шиї. Спробував на смак тоненьку ключицю. Слабо, щоб не причинити їй біль прикусив плече.

Шкіра була такою ж смачною, як і вуста: тепла, з солодкуватими квітковими нотками. Особливу пікантність їй додавали мурашки, які дрібненькими колючками випирали з тіла.

Він би зупинився на цьому. Дійшов до лінії плаття на спині та відірвався від Елізабет. Але не встиг…

Ось тепер і ви, як і я кілька років тому, будете думати, що було до і після цієї сцени)

На цей місяць я відмовилася від роботи й повність присвячу всю свою енергію цій книзі. Сподіваюся, що у лютому вже зможу представити її вам.

А поки запрошую ще раз перечитати «У тіні нашого кохання» та «Всупереч бажанням», аби познайомитися з Елізабет та Ентоні та пригадати інших героїв циклу, які з’являться на сторінках новинки.