Вітаю, друзі!

Моя книга "Новорічний круїз" добігає фіналу, вже наприкінці наступного тижня вона буде завершена.

Якщо ви ще не придбали передплату, то поспішить, адже після завершення, ціна суттєво зросте:))

Невеликий спойлер:))

– Цікаво, чому нас досі не шукають? – запитала я, подивившись на чоловіка.

– Напевно через те, що негода все ще вирує назовні, – Еміль опустився поруч зі мною та міцно обійняв.

Сніг та сильний вітер дійсно не припинялися. І тепер надія на те, що нас врятують почала танути, як сніг на сонці.

– Емілю, – подивилася на хлопця, який встиг стати для мене найріднішою людиною. Ми дуже зблизилися за цей час, проведений разом у полоні снігів.

Моє серце шаленіло поруч з ним, я навіть не думала, що здатна на такі емоції та сильні почуття. Як я могла ігнорувати такого чоловіка, що лише одним поглядом здатен подарувати мені відчуття щастя.

Ми багато розмовляли, ділилися спогадами, а ще виявили, що в нас багато спільного. – Я кохаю тебе, – прошепотіла йому, відчуваючи як серце шалено стукає в грудях. Мені важливо було сказати йому ці слова. Хтозна, можливо, для нас це останні години життя.

– Христинко, моя дівчинко, – він заглядає мені в очі. – Я теж кохаю тебе, більше за життя… Ми виберемося звідси, ось побачиш.

Я вже готую для вас дві нові історії:))

Романтичне фентезі "Скарб мого серця" - з'явиться вже зовсім скоро. Скоріш за все, одразу після завершення "Новорічного круїзу":)) Точну дату повідомлю пізніше))

Уривок:

За вікном зовсім стемніло. Руора підійшла до стіни та випустила з руки згусток енергії у дерев’яний факел.
– Де я? – спитав хлопець. – Тут що немає газу та електрики?
– Еле-чого? – не зрозуміла дівчина.
– Світло дає електрика, – спробував пояснити Олексій.
– Ми освітлюємо хати за допомогою магії. Це звичайна побутова річ. Кожна дитина здатна запалити факели. Їжу ми готуємо на вогню. Он піч, бачиш? – дівчина вказала рукою в кут кімнати. – Взимку вона ще дає тепло.
– У нас вже давно все не так, – потиснув плечима хлопець. – Що це за місце таке? 
– Об’єднанні землі Адар. Володіння тролів. – Звідки ж ти до нас звалився, бідовий?
– Із Сімферополю я, – відповів хлопець, намагаючись зрозуміти чи не знущається з нього дівчина. Адже він добре знав географію своєї країни та планети загалом, й такої назви ніколи не чув. Та й як він міг опинитися в цьому Адарі, коли спускався туристичною тропою в Кримських горах?
– Срімфе… що? Не знаю такого місця. – Це які землі? На гнома ти не схожий та й на дракона теж. Навіть на тих гадів Світлих ельфів, що війну розпочали… – дівчина прискіпливо подивилася на нього та зітхнула.
 

А от друга історія вас точно здивує, адже це буде дещо нестандартний для мене формат та жанр) 

Але поки потримаю інтригу)) Дочекайтеся:)

Не забудьте підписатися на мої сторінки, тоді ви точно нічого не пропустите)))

Букнет, Фейсбук, Інстаграм, Пінтерест, Телеграм

Бережіть себе! Мирного неба!