Всім привіт! Представляю вам героїв моєї нової розповіді "Непокірна для гризлі, або Я навчу тебе кохати": Адама і Торі!

Наразі Адам мій улюблений персонаж із чоловіків! Хоч і повів себе трохи як самовпевнений засранець в 2 главі, але обіцяю, що надалі він виправиться!

А ось мій улюблений уривочок з цієї розповіді (ще не опублікований):

— Хоча знаєш… я би не відмовився від компенсації за завдану мені моральну шкоду… — тягне Адам задумливо.

— Компенсації? — дещо гублюся. — Так… Як скажеш. Назви, будь яку, цифру.

— Сто!

— Сто тисяч? — перепитую.

— О, моя медова, ти мислиш масштабно! Це навіть краще ніж я уявляв! Пропоную починати компенсувати прямо зараз!

Не встигаю нічого відповісти, як його тверді губи накривають мої. Не стримуюсь та відповідаю на його поцілунок з усією пристрастю. Він мені потрібен. Його тепло. Його впевненість. Його сила. Його вогонь.

— Один, — шепоче Адам мені в губи, коли на секунду перериває поцілунок.

Що?

Його губи знову накривають мої і я тону в його ніжності та пристрасті.

— Два, — знову шепіт мені в губи і Адам встає, тримаючи мене на руках, та прямує в спальню.

— Ти що, поцілунки рахуєш?

— Не відволікайся на дрібниці. В мене все під контролем. Ти мені ще винна дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім поцілунків, — заявляє цей нахабний самовпевнений ведмідь, посміхаючись мені просто в обличчя.

— Я вимагаю переглянути умови угоди! Я не розуміла на що погоджувалась!

— Думаю ми домовимось, — впевнено відповідає та знову затикає мені рота поцілунком.