В оповіданні "Апельсинчик та його сонце" я ненароком залишила відсилки до книги "Зникнення Зими".

Ось один такий момент:

✨️ Майк обм'як, випускаючи зброю - та беззвучно впала на сніг. Мить повагавшись, він теж обвів руками її талію, а носом занурився в волосся, вдихаючи на повні груди її запах. Здається, Майк знайшов ще один спосіб боротьби з гнівом - обійми з Діаною, своїм сонцем

("Пори року. Апельсинчик та його сонце")

✨️ Вони зіткнулися поглядами – блакитні очі Майка були наповнені вологою, і чомусь від цього Діанине серце боляче стислося.

– Порахуй до десяти, чи що...

– Та вже до сімдесяти – щось не помагає, - він показав втомлені ямки й дивився на Діану пильно-пильно, не мигаючи.

Раптом Майк повернув пляшку на місце й обернувся до Діани. Якусь мить він обпалював її поглядом, а потім рішуче притягнув до себе, лівою рукою обійнявши за плечі, правою – за талію, головою занурився в її волосся.

Діана настільки була вражена цим, що просто застигла, не в змозі поворухнутися, уткнувшись носом у Майкові груди й глибоко вдихаючи вже знайомий цитрусовий аромат, змішаний з корицею.

...

Діана хотіла відсунутися, але Майк не відпустив – прижав міцною хваткою.

– Дай мені хвилину, будь ласка. Заспокоюся. Бо цієї миті мені хочеться прибити вас обох! Дена на шматки розірвати, а тебе... А тебе... Ну балда ж, балда...

("Пори року. Зникнення Зими")