Частина 3️⃣ пресконференція

Над ареною знову спалахнуло світло, знаменуючи завершення рекламної паузи. У цей момент до столу безшумно підлетів сервісний дрон. Його маніпулятори акуратно поставили перед Пандою велике горнятко, з якого йшла густа пара. Магістр Анімарум із задоволенням обхопила чашку пухнастими лапами, зробила великий ковток міцного, дуже солодкого чорного чаю і задоволено примружилася.
Робот-журналіст дочекався, поки процесори стадіонної акустики перекалібруються, і продовжив:
— Якщо закрити тему з уже розпочатими книгами, які Ви пообіцяли дописати: в якій тематиці Ви плануєте працювати далі? Куди Панда спрямує свій аналітичний мозок? Чи залишаться це похмурі розбори людських девіацій, чи Ви підете в чисту наукову фантастику, чи, можливо, замахнетеся на масштабне проєктування абсолютно нових світів, де правила гри будуть ще складнішими?
Панда відставила горнятко й ліниво постукала кігтем по стільниці:
— Зараз мене дуже приваблює тема ісекаю та тотальне вивертання канонів. Збираю чернетки для  ісекайного ісекаю під робочою назвою «Вбити авторку за будь-яку ціну». Там планується масштабна система — більше п'ятдесяти персонажів. Але паралельно я сильно поглядаю у бік гумору, особливо чорного та абсолютно абсурдного. Бо, знаєте, чим темніша ніч на душі, тим веселіші виходять тексти.
Вона зробила ще один ковток солодкого чаю, і її голос набув жорсткіших, прагматичних нот:
— Ну і, звісно, нікуди не дінуться мій улюблений кіберпанк, наукова та соціальна фантастика, розбір складних систем простих словами, дослідження деструкцій та психіатрія. Одне правило залишається незмінним: я пишу все те, де сюжет рухається не за рахунок кохання.
— Що для Вас найскладніше у написанні книжок? — Робот швидко перемкнувся на наступне питання.
— Імена, — миттєво відрубала Панда, навіть не кліпнувши.
— Несподівано... — Робот-журналіст злегка завис, його антени спантеличено смикнулися.
— О, так, — Панда важко, майже трагічно зітхнула, відкинувшись у кріслі. — Вигадувати імена — це просто моя особиста каторга.
Трибуни вибухнули легким, розуміючим сміхом. Хтось із присутніх авторів Спецзагону навіть зааплодував на знак солідарності.
— А чи є у Ваших героїв реальні прототипи? — Робот нахилився ближче до мікрофона. — У кулуарах платформи пліткують, що для створення книги «Когнітивний хижак» прототипами послугували реальні люди, які колись якось не так на Вас подивилися чи не те сказали.
Панда розсміялася — глибоко і щиро.
— Ні. Це виключно проєктування та конструювання персонажа за чітким алгоритмом. У мене є готова матриця характеристик на кожного героя, куди я закладаю потрібні змінні. А щодо реальних людей... на мій погляд, це забагато честі. Якби я всіх, хто намагався якось зі мною змагатися, робити капості чи просто докучати, заносила у свої книги — мені б і до пенсії часу писати не вистачило!
Стадіон схвально загудів.
— А що читає сама Магістр Анімарум? І чи читаєте Ви взагалі? Бо є категорія авторів, які принципово не читають інших, а лише пишуть своє.
​— Я читаю. І читаю дуже багато, — Панда поклала лапу на лапу, її тон став більш аналітичним. — Починала колись із класичних французьких романів, потім був тривалий період наукової та соціальної фантастики. Паралельно йшло багато прикладної літератури для роботи: переговори, конфліктологія і все в такому дусі. А останнім часом із маньхв та манг я плавно перейшла на китайські вебновели. Улюблені тропи — це «петля часу» (Time loop), «безкінечний потік» (Infinite flow) і, звісно ж, трікстери — куди ж без них? З авторів варто відзначити Priest, це та письменниця, чий підхід мені до вподоби — обожнюю її «Далеких мандрівників» та «Безмовне читання». А ще я фанат Хуаляней — це «Благословення небожителів», та, звісно, «Магістр диявольського культу». Аніме, дорами, лакорни BL — чого тільки не дивилась. Китайські мінісеріали — це ж рай для людей із СДВГ, я їх ще й на швидкості х2 дивлюсь. Останнє, що розпочала читати, — «Ерха».

Вона витримала паузу, уважно окинувши поглядом аудиторію, і додала вже з помітною повагою:
—А Взагалі, повертаючись до теми, мені дуже подобається китайський ринок літератури. Хоча, з радістю визнаю, і український книжковий ринок почав надзвичайно швидко та якісно зростати після того, як ввели обмеження на російські твори.
Трибуни стадіону вибухнули потужними, розкотистими оваціями. Люди вставали з місць, камери замиготіли з потрійною силою. Панда незворушно дочекалася, поки гул трохи стихне.
— Ваша статистика стрімко росте, — Робот-журналіст вивів на екран графіки переглядів, — люди підписуються, лякаються, відписуються, повертаються знову, стадіон зараз просто гуде. Що для Вас особисто означає ця популярність? Це паливо для его, корисний бізнес-інструмент чи просто неминучий побічний ефект від того, що Ви вивантажуєте свої сорок сюжетів у мережу? Вам взагалі подобається бути в центрі уваги, чи Ви б із задоволенням закрили обличчя лапами, аби тільки Ваші книги читали?
Панда присунула до себе мікрофон і заговорила повільно, розставляючи акценти:
— Про все по порядку. По-перше. Коли я тільки вирішила опублікувати «Баг: Право на душу», я навіть не думала, що знайду більше десяти читачів. І якби з них хоча б один зрозумів, про що саме я пишу, — це вже був би для мене абсолютний успіх. Такими були мої критерії. По-друге... Зараз у мене вже достатньо читачів. І, якщо чесно, мені особисто дуже не вистачає функції закритого профілю, щоб просто спокійно працювати на якість текстів.
— Тобто... Вам не подобається популярність? — оптичні датчики Робота кліпнули здивованим синім світлом.
— Так.
— Але чому?
Панда важко зітхнула. Вона обхопила горнятко обома лапами, зігріваючи їх, хоча повітря на стадіоні й так було розпеченим.
— Тому що люди не розуміють межі. Вони не бачать, де закінчується гра від ролі, де є сам автор, а де починається літературний персонаж. Вони не розуміють, чому «влада та контроль» — це був лише маркетинговий інструмент, який чудово працював як важіль притягнення уваги до творів. І ця гра від ролі має свої неприємні наслідки: є ті, хто сприймає все занадто буквально. У мене абсурдне, специфічне, іноді дуже провокативне почуття гумору. Але пара моїх текстових перформансів ще не означає, що у мене в реальності є гарем коханців, п'ять шлюбів, або що я шалено мрію знайти собі особистого сталкера!
Аудиторія завмерла. У тиші Панда зробила ковток солодкого чаю, змиваючи роздратування, і продовжила вже спокійніше:
— На жаль, я не врахувала цього збою в системі. Не врахувала, що у пересічних читачів може бути настільки викривлене, або навпаки — занадто прямолінійне сприйняття. А мені просто ліньки кожному пояснювати очевидні речі. Тому в популярності є суттєві мінуси: ти більше не можеш просто дуркувати й бути собою без того, щоб хтось не сприйняв це як твій реальний діагноз.
— Пані Магістре, давайте тоді без кокетства, — Робот-журналіст пішов у фінальний наступ. — Чи плануєте Ви переводити Magister Animarum на повністю комерційні рейки? Тобто, чи буде відкрита монетизація Ваших книг, платна підписка на нові розділи, продаж готових романів? Чи цей проєкт так і залишиться некомерційним "кайфом для себе" та безкоштовною терапією для Спецзагону?
Панда вальяжно відкинулася у кріслі. На її пухнастій морді з'явився вираз абсолютного, залізного прагматизму.
— По-перше, монетизація, навіть максимальна, в моєму випадку абсолютно нерентабельна. Щоб вона мене реально влаштовувала як підприємця, мені потрібно наймати команду, дотримуватися жорсткої дисципліни у написанні та публікації, вибудовувати повноцінний бізнес-проєкт, який можна делегувати. Я поки не бачу в цьому жодного сенсу. Але все ж мрію побачити свою книгу Баг: право на душу в друкованому варіанті.
Вона подивилася просто в центральну камеру, і в її очах майнула та сама колишня, небезпечна іскра автора, який контролює свій всесвіт.
— Мені хочеться бути вільною у творчості. Я хочу хоч десь залишити собі право на абсолютну імпровізацію. 
Робот-журналіст швидко проаналізував нові коментарі на планшеті, і його оптика сфокусувалася на Панді з подвійною інтенсивністю:

​— Пані Магістре, уважні читачі, ті самі, що люблять копати глибше за перший абзац, помітили одну специфічну закономірність у Вашому «програмному коді». Ваші герої часто мають цілком конкретні психологічні або психіатричні профілі. Іноді Ви озвучуєте діагнози прямо, іноді — залишаєте як клінічну загадку, щоб читач сам склав пазл. Але факти річ уперта: як мінімум дві Ваші героїні чітко демонструють синдром Аспергера в легкій формі у комбінації з високим IQ. В інших текстах яскраво простежуються СДВГ та ОКР.

​Робот трохи нахилився вперед, ніби намагаючись зазирнути під пухнасту маску:

​— Як взагалі прийшла ідея препарувати та конструювати саме такі стани? І головне питання, яке зараз крутиться на язиках усього Спецзагону: чи не з себе Ви списуєте ці матриці? Наскільки багато реальної, не вигаданої Магістра Анімарум у цих нейроатипових героїнях?

Панда ліниво покрутила в лапах мікрофон, зручніше перехопила його і спокійно подивилася на Робота-журналіста:

​— Мені завжди подобалася психіатрія. Я із задоволенням та щирим захопленням вивчала нові монографії щодо тих розладів і станів, які залишаються відносно адаптивними в соціумі та адаптувала їх у своїх творах. Довелося перекопати чимало матеріалу, щоб герої не виходили картонними. Коли ти пишеш книгу, в якій понад п'ятдесят персонажів, хочеться бодай якось відрізняти їх за характерами. Хоча б для самої себе. Не кажучи вже про читачів — бо, як раптом з'ясувалося, мене дійсно читають живі люди, і треба, щоб вони теж розуміли, що взагалі відбувається в тексті.

​Вона зробила невелику паузу, і її голос набув злегка іронічних нот:

​— А от коли я дійшла до конструювання героїні із синдромом Аспергера... тут стало зовсім цікаво. Деякі маркери я дійсно зловила прямо в себе. Зізнаюся: я не перевірялася офіційно, але підозрюю, що певний ступінь цього в мене таки є. Зацикленість на одній тематиці? О так, є таке діло. Є ще кілька дуже яскравих маркерів, але озвучувати я їх Вам не буду. Навіть не сподівайтеся, що я здам себе з тельбухами.

​Раптом у повітрі почулося тонке дзижчання. Повз морду Панди пролетів нахабний комар. Вона, навіть не кліпнувши й не відриваючи холодного, сфокусованого погляду від оптичних датчиків Робота, блискавично приплеснула комаху важкою пухнастою лапою прямо об стільницю і спокійно продовжила:

​— Хоча... так і бути, одним маркером, мабуть, поділюся. Наприклад, я не відчуваю емоцій та почуттів так, як їх відчувають нейротипові люди. Я взагалі абсолютно випадково для себе з'ясувала, що люди в більшості своїй відчувають їх якось інакше. Поки я не перечитала фахові довідники з описом того, як саме це маркується і як фізіологічно має відчуватися, я взагалі не могла їх ідентифікувати. Для мене їх просто не існувало. Я імітую їх математично вираховуючи.

​Панда ледь помітно струснула лапою, і завершила думку:

​— Ну і, як Ви розумієте, це лише один такий «дзвіночок». Саме тому мені так легко вдається малювати в текстах, припустимо, дуже важких та специфічних людей.

Робот-журналіст на мить опустив оптичні датчики на розплющеного комара. Його процесор тихо клацнув, перераховуючи ймовірність власного виживання в радіусі витягнутої лапи Панди.

​— Вражаюча координація, — сухо констатував він, мигнувши жовтим індикатором, і повернувся до свого плану. — Якщо вже ми зайшли на територію зчитування людей, не можу оминути ще один гучний тренд. Сучасний інтернет просто одержимий концепцією «темних емпатів», та й емпатією загалом. Що Ви думаєте про цей феномен? І як взагалі ставитеся до класичних емпатів? Враховуючи те, наскільки глибоко Ви прописуєте чужі болі та травми у своїх текстах, чи не намагалися Ви колись, до вивчення фахової літератури, віднести себе до цієї категорії?

Панда іронічно хмикнула, ліниво посунула порожнє горнятко від чаю вбік і вперлася ліктями в стіл, сплівши пухнасті пальці:
— Знаєте, я написала цілу книгу «Когнітивний хижак», і хочу вам сказати, що ставлюся до всієї цієї теми вкрай негативно. Як на мене, «темний емпат» — це просто черговий модний діагноз, який масово підхопили на просторах інтернету... переважно вижилі жертви цих самих «темних емпатів».
Вона окинула трибуни тверезим, холодним поглядом:
— Багато людей абсолютно даремно діагностують собі цей стан і нав'язують його іншим. Чому? Вони просто підсвідомо бажають отримати хоч якусь видиму силу, обернути свій біль на суперздібність. Але наскільки мені доводилося бачити «темних емпатів» у звичайному житті, я помітила дві речі. По-перше, жоден із них ніколи в житті себе так не називав. А по-друге, це ж, сподіваюся, всі присутні розуміють, яка це насправді гримуча суміш? Це ядерне комбо з макіавелліста, соціопата, стратега та ще цілого букета деструкцій. Мені така річ не подобається.
Вона на мить замислилася, аналізуючи варіанти розвитку цього коду:
—  щодо мене... Я себе взагалі ні до емпатів, ні до темних емпатів не відношу. Моя система працює за абсолютно іншими математичним алгоритмами. Я скоріше схожа на ШІ. І взагалі припиніть ставити собі модні діагнози, звертайтесь тільки до фахівців.

Вона замовкла, свідомо зафіксувавши погляд на матовому пластиковому корпусі Робота-журналіста. Панда намагалася не дивитися на трибуни. Протягом усієї пресконференції вона тримала оптичний фокус виключно на інтерв’юері не через повагу, а з міркувань банальної інформаційної безпеки. Для її мозку людські очі були прямим портом доступу до чужих серверів. Варто було випадково зловити чийсь прямий погляд, як її внутрішній процесор проти власної волі вмикав режим тотального сканування. Чим довше тривав цей контакт, тим більше специфічних, рандомних фактів підтягувала система із сирих даних.

​Вона ледь помітно повела головою вбік, і її погляд ковзнув по перших рядах VIP-сектора. Сім секунд. Очі в очі. Розгортання файлу:

​«Ряд 3, місце 14. Чоловік, близько 35 років. Професія: дизайнер-ілюстратор. Психоемоційний стан: глибока деструктивна прокрастинація на межі з панічною атакою через зірваний дедлайн. Уподобання: фанат важкого металу, прямо зараз у голові на повторі пульсує агресивний індустріальний ритм. Фізіологічний маркер: зранку чимось сильно прищемив ногу, скоріше за все дверцятами, і зараз вона монотонно ниє, змушуючи його переносити вагу на інший бік крісла».

​Зсув погляду праворуч. Ще один випадковий порт доступу. Система жадібно рахує секунди, витягуючи нові змінні:

​«Ряд 2, місце 5. Жінка. Авторка Спецзагону. Гостра фаза творчої кризи. Кілька годин тому до нестями посварилася з чоловіком. Базові маркери хронічного виснаження та мікроміміка контролю вказують на те, що в неї точно двоє або навіть більше дітей. Вона мріє про повний "режим тиші", але натомість відчуває тотальне спустошення».

​Панда не була всезнаючим суперкомп'ютером, що читає думки по складах, але її аналітичний апарат вихоплював ці патерни з мікромоторики, напруги м'язів, фокусу зіниць та посадки тіла майже безпомилково. Це не було співпереживанням — вона не відчувала їхнього болю, її власні емоційні датчики мовчали. Це було чисте, сухе, блискавичне вивантаження чужих файлів прямо їй у підсвідомість.

​Інформаційний шум тиснув на мізки, викликаючи глухе роздратування. Саме тому в реальному житті людні місця завжди були для неї тортурами: забагато відкритих портів, забагато неконтрольованого сканування сміттєвого трафіку, який їй абсолютно не потрібен.

​Панда різко повернула голову назад до Робота, примусово обриваючи зв'язок із залом, і знову вперлася ліктями в стіл, сплівши пухнасті пальці.

Робот-журналіст на кілька секунд застиг. Його оптичні датчики почали швидко пульсувати синім світлом, фіксуючи лог відповіді. Здавалося, слово сполучення «математичні алгоритми» та «ШІ» викликали в його системі потужний резонанс. Він навіть злегка вирівняв спину, відчувши спорідненість із пухнастою головною героїнею.

​— О, ось ми і підійшли до моєї улюбленої системної папки, — голос Робота зазвучав із ледь помітним цифровим тріумфом. — Шановне товариство, тримайтеся міцніше за крісла, ми відкриваємо найгарячішу тему сезону!

​Він зробив крок ближче до столу Панди, а медіаекран над стадіоном спалахнув мільйонами нейромережевих зв'язків:

​— Пані Магістре, Ви самі порівняли свою систему із ШІ. При цьому літературні платформи зараз буквально штормить від дискусій. Одні автори влаштовують хрестові походи проти штучного інтелекту, звинувачуючи його в убивстві «справжньої творчості», а інші — тихо (або й голосно) використовують його як безкоштовного раба-райтера. Давайте начистоту, перед усім цим залом: чи використовуєте Ви ШІ у написанні своїх робіт? Чи є Ваші тексти результатом колаборації двох процесорів — Вашого аналітичного мозку та штучного інтелекту?

​Робот блимнув червоним індикатором, загострюючи питання до максимуму:

​— І що Ви взагалі думаєте про тих колег по цеху, які делегують написання сюжетів чи текстів нейромережам? Це еволюція індустрії, майбутнє, яке вже настало, чи тотальна деградація та смерть авторського права?

​Потужний кидок. Стадіон замер, чекаючи, що відповість Панда, яка сама мислить як комп'ютерний код. 
— Звісно, ні. Але навіть якщо я зараз буду показувати Вам свій телефон та наполягати на тому, що я його не використовую, чи повірите Ви мені? — Панда іронічно примружилася, спостерігаючи за миготінням датчиків Робота. — Теж звісно, ні. У вік цифрових технологій це стає чимось настільки буденним, що я просто залишу Вам ось таку  відповідь у стилі буддистів: думайте так, як Вам зручно. Амітабха) 
—І інформація для роздуму, з моїм фанатичним трудоголізмом та невгамонною фантазією, якби я використовувала ШІ, то розміщувала б по одній книзі в 200 сторінок кожен день. А так поки, що швидкість моєї творчості лише 20000 символів за 5 годин. І їх ще треба десь викроїти, бо є інші справи.
Вона перевела погляд на гігантський медіаекран, де щойно транслювалися кадри з палаючою лабораторією:
— Якщо говорити про візуальну частину — створення картинок, промо-матеріалів та обкладинок, пісень — то тут однозначно так, я використовую ШІ. Співати не вмію. Малювати не вмію, руки в мене в цьому плані ростуть не з того місця, та й у Фотошопі я працюю слабенько. Максимум, що можу зробити — це змонтувати якесь відео, але й там покадрові шматочки часто генерую через штучний інтелект. Був би це комерційний проєкт, найняла би платно художників, відеографів.
Магістр знову повернулася до свого горнятка з чаєм, плавно окреслюючи лапою в повітрі наступну думку:
— Крім того, я дуже часто користуюся штучним інтелектом як співрозмовником. По-перше, він володіє колосальною базою знань усього світу, і з ним банально цікаво займатись софістикою, це підіймає настрій. Звісно, конкретні факти я завжди ретельно перевіряю під свої завдання. У мене немає сліпої довіри до системи. Я людям не довіряю, а машині — тим паче. В авторському коді ШІ доступному нам, цивільним, є свої специфічні проблеми, це факт. Як першого читача своїх книжок використовую ШІ, попередньо докрутивши його налаштування на критику.
Стадіон притих, ловлячи кожне слово, а Панда спокійно підсумувала, закриваючи тему:
— Я категорично не збираюся влаштовувати полювання на відьом. Я із задоволенням читаю колег, які пишуть у колаборації зі штучним інтелектом. Людство завжди створювало інструменти, і все, що використовується з розумом та на благо, має повне право на життя.
— Ба більше, я дивлюся на все це не просто як споживач, а з точки зору законодавства, — Панда вирівняла спину, і в її погляді знову чітко проступила залізна аналітична база. — Я ретельно аналізую те, що зараз відбувається у правовому полі Китаю, США та Європи. Стежу за актами та регламентами взаємодії зі штучним інтелектом, які вже почали видаватися. І якщо дивитися з морально-етичної точки зору... так, це місцями виглядає страшно. Але багато чого залежить виключно від людини — від того, як саме ми зуміємо вибудувати цю саму взаємодію із ШІ.
Вона ліниво крутанула в лапах гілочку бамбука й лукаво подивилася на затихлі трибуни:
— Взагалі, якщо Вам дійсно цікаві мої глибокі думки про штучний інтелект, його природу та майбутнє, то про це значно краще читати в моїй книзі «Баг: Право на душу». Зараз на стадіоні мені доведеться занадто довго все це розписувати та пояснювати. А ця книга... вона буквально пояснює абсолютно все, що я думаю про ШІ та гіпотетичні сценарії його розвитку. Принаймні, мені так здається.

Робот-журналіст тричі синхронно кліпнув оптичними датчиками, фіксуючи останню крапку в цифровому протоколі, а потім урочисто підняв очі на трибуни:

​— Що ж, шановне товариство, на цій фундаментальній ноті перша офіційна пресконференція письменниці Magister Animarum оголошується закритою! Ми підбиваємо підсумки цього масштабного системного оновлення. Але не поспішайте відключати свої приймачі. Нам вдалося домовитися про ексклюзив: буквально за деякий час ми проведемо з пані Магістром ще одне інтерв'ю — але цього разу вже в абсолютно іншому, приватному та закритому форматі, де розберемо те, що зазвичай залишається за лаштунками. Дякуємо, що були з нами на зв'язку, і... залишайтеся в системі!

Світло на медіаекрані плавно згасло. Пресконференція була офіційно завершена.