Цитую ✨️

Майк та Діана в дитинстві (6 років)

- Я тебе не полишу, чуєш? - повторив Майк. - Ніколи.

Кофтина на Діані трохи сповзла, оголяючи худеньке праве плече. Родимка у формі серця так і манила Майка. Це була давня звичка - гладити цю родимку. І цього разу він не порушив традицію - став ніжно її гладити, торкаючись одними подушечками пальців. 

Діана заплющила очі, і довгі вії затремтіли. А через мить її долонька потягнулася до обличчя Майка, щоб гладити його шрам у вигляді серця. Вона так завжди робила. 

("Пори року. Апельсинчик та його сонце")

Майк та Діана тепер (16 років)

А Майк тим часом свердлив її праве плече. Діана злісно зиркнула на нього, нарешті впоравшись із мерзенними ґудзиками. Зараз дірку в ній продірявить, кретин.

- Бачу твою родимку, - прошепотів Майк і раптом, забувшись про нещодавню сварку, доторкнувся кінчиками пальців до її мушки. 

Діана здивовано видихнула. Та що з ним не так?

І чому його погляд зараз такий блукаючий, затуманений, ніби він і не тут зовсім перебуває?

Із Діаниних легень ніби викрали все повітря. Вона вже і сама забулася про суперечку, насолоджуючись холодно-приємним доторком.

Майк гладив її родимку так, як гладив фортепіано. Ніби торкався до чогось давним-давно забутого і раптом несподівано знайденого. 

Діану пронизало наскрізь від усвідомлення: Майк це робив раніше, у дитинстві. Тому цей доторк і відчувається таким природнім, як дихати. Однак дихати було вже нічим.

Дежавю. 

Шрам у вигляді серця на Майковому лиці так і манив до себе. Діані нестерпно кортіло відчути кінчиками пальців, який він на доторк. Пригадати... Бо вона ж це також колись, у минулому житті, робила. 

І Діана наважилася. Доторкнулася. Провела пальцями по шраму - спершу ніяково, а потім впевнено. Така приємна холодність... Один раз окреслила контури шраму - затуманені очі Майка широко відкрилися, впиваючись в її; другий раз - заплющилися. Тільки його довгі темнющі вії злегка тремтіли, видаючи почуття.

Майк не був здивований. Він ніби чекав на такий крок із її боку.

- Такі ідеальні лінії... - прохрипіла Діана.

- Ага. Ніби від небесної сталі. Лише вона здатна залишати після себе рубці. Проте кому потрібно було мене малого прикрашати шрамом? 

Діана стиснула плечима, продовжуючи виводити серця по шрамові, забуваючи про все на світі. Здавалося, зараз немає нічого важливішого за відчуття його прохолодної шкіри під її теплими пальцями. 

- Ти згадуєш? - переміненим охриплим голосом запитав Майк.

- Навряд чи Антиспогад так швидко розв...

Діана не договорила, бо Майк, піддавшись емоціям, згріб її в оберемок, міцно притискаючи до себе. Діана ледве не задихнулася від ейфорії.

- Я скучав... - розпачливо прошепотів він біля самісінького вуха. - Чорт, як же сильно я за тобою скучав!..

("Пори року. Зникнення Зими")

Приємного читання!