– Станіславе Максимовичу, у мене до тебе визріло кілька питань. Можна? – стою так близько, що майже тілом торкаюся його торса, а долонями з боків спираюся на стіну. Наші очі навпроти, і між ними точиться боротьба, зіниці розширені. Мій погляд серйозний з присмаком відвертої злості. Його погляд томливий, ніжний, винуватий, шалений. Розумію, ледь стримується. Шепоче, важко дихаючи:

– Можна. Будь ласка, запитуй, не муч…