Мою заявку на конкурс "Одного разу у новорічну ніч" відхилено! 

Це не було для мене несподіванкою. Я знала, що так буде. У моїй історії "Пори року. Апельсинчик та його сонце" немає "новорічного дива, передчуття свята та новорічного настрою!". Так, там є згадка, що події одного дня відбуваються 31 грудня, але святкування нового року немає. І я це зробила спеціально. Не буду вдаватися в деталі, чому. 

Набагато романтичніше, як на мене, обійматися під ялинковими гілками в засніженому лісі, ніж прикрашати мертві ялинки. Мої персонажі грали в сніжки, грілися біля каміну, пили какао та їли млинці, дивилися мультфільм на проекторі, чули удари півночі, зустрічали світанок.

Було би справжнім дивом, якби мою історію схвалили для конкурсу. Але я вдячна запитанню: "Що би я написала для конкурсу?". Це запитання наштовхнуло мене на ідею написати про останній день, коли Майк бачив Діану.

В оповіданні було закрито два гештальти: чи поцілуває Майк Діану? чому сонце Апельсинчика хмурніє?

Здавалося, це проста і ніжна історія, яку можна сміливо читати без основної книги. Але є "але". Питання, на яке не була дана відповідь, і це ключове питання для другої частини циклу "Пір року" (мені би ще першу закінчити, але то таке).

ХТО ПРИХОДИВ ДО ДІАНИ? ХТО ХОВАЄТЬСЯ ЗА ТЕМНИМ СИЛУЕТОМ НІБИ ЗІ СНУ? ХТО СКАЗАВ ЇЙ: ДЛЯ ТОГО ЩОБ ТИ БУЛА ЩАСЛИВОЮ, ВІН МАЄ ПОМЕРТИ?

Читачі основної історії, ви вже, мабуть, здогадалися, правда?